Самсонович. Ну, харашо, ну з Валькой ясно. От ви, практік, розкажіть, а якщо обізяною буде мужчіна, а женщіна буде обична, шо тагда?

Африкан Свиридович. Всьо буде навпаки, плод буде схож на людину, але з інтєлєктом обізяни. Пєрвий закон Менделя, але це тупіковий хід, у нас навіть завалили дісєртацію одного мудака.

Саломон Самсонович. Ну навіщо так жорстоко? Були б гарні обізянки.

Африкан Свиридович. Їх нема чого прикрашать, вони і так гарні. Подивіться на Вальку, бачте, які в неї зуби, а у вас?

Саломон Самсонович. Хулі зуби, зуби вставить можна, але я їбати б її не став, хіба шо п’яний...

Валька (ображено). А я тобі, дураку, і трєзвому б не дала! Ходить цілий день весь в гамні і шо-то вообража. Йобарь найшовся!

Свирид Опанасович. Валька, не пизди. коли старші балакають!..

Валька. А чого вони обзиваються?

Африкан Свиридович. От ви напрасно питаєтесь, Саломон Самсонович, найті у Вальки якусь естетику, отталківаясь от антропоморфності.

Саломон Самсонович. Ви говорітє понятнєй, Африкан Свиридович.

Африкан Свиридович. Ну от смотрітє, от ви говорітє, шо Валька некрасіва, а лєбєдь красівий?

Саломон Самсонович. Красівий.

Африкан Свиридович. А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи красні і пір’я кругом, тоже красіво, а? Шо мовчите, скуштували хуя? Так і остальноє: лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна. Хулі не ясно?

Саломон Самсонович. А ніхуя!.. Ну просто інстітут красоти!

Валька (пиздить Джека, який з гарчанням доїда голову дракона). Ану, діду, скажіть йому, шоб Мурзіку лишив. Мурзік, киць-киць-киць!..

Голос Мурзіка з сіней. Я січас...

Входить Мурзік, здоровенний сибірський котяра з шерстю, вусами і всім, чим положено. Від звичайного кота Мурзік відрізняється тіки розмірами, саблезубістю і гарним баритоном. Оба дослідника при виді Мурзіка машинально встають, як це роблять немаючі гідності подчиньонні при виді начальника.

Мурзік (лагідно, але дещо зверхи). Сідітє, сідітє, я етого не люблю. В чьом дєло, Валєнтіна?

Валька (просто показує на пол, де валяються кишки і гарчить Джек). Їж, Мурзік!

Мурзік з виразом огиди дивиться на брудну підлогу і на хижого Джека, який гарчить і вишкиря зуби із-під стола, і з усією силою пиздить його ногою. Переляканий Джек, повизгуючи, виліта з хати, а Мурзік з виглядом гідності сіда за стіл.

Саломон Самсонович (запопадливо виймає з кишені красіву коробочку із калом, оздоблену палехською розписсю, і протягує Мурзіку). Понюхайте, це імпортний, ви такого не нюхали.

Мурзік. Сам нюхай!

Входить Химка – це звичайна вередлива стара баба. Попоравшись у печі, вона дістає звідти казан смачного борщу. Товариство сіда обідать.

Саломон Самсонович (пошепки, з набитим ротом, до Африкани Свиридовича). А Мурзіка тоже ваш інстітут розробляв?

Африкан Свиридович. Ні, це природа. Такого Мурзіка – хуй розробиш. Все, шо ми щас можем, це такі, як Джек або Валька.

Саломон Самсонович. Да! Мурзік – це Європа!

Африкан Свиридович. Ха! Японія!

Мурзік (почувши про Японію, елегантно витира з вусів драконовий жир). Можете там не шепотіть, я улавлюваю ультразвуки, бачу в цілковитій темряві, читаю мислі на відстані, стрибаю вверх на 20 метрів, а в довжину – на 50, можу перегризти любе залізо і поцарапати любу каменюку. За один раз можу виїбати двадцять киць, не при Вальці будь сказано. Ще продовжувать?

Африкан Свиридович. Ех, нам би так!

Мурзік. Вам так не буде.

З цими словами Мурзік хлібом лізе в тарілку і елегантно підчищає ним недоїдки, потім з’їда хліб і знову витира вуса від жиру.

Саломон Самсонович. А скажітє, Мурзік...

Мурзік. Васильович.

Саломон Самсонович. ...Мурзік Васильович, і не надоїло вам буть отаким суперменом?

Африкан Свиридович (поправля). Суперкотом.

Мурзік (дуже спокійно). Ви хотіли пошуткувать, але у вас не вийшло. Ні, не надоїло. Я теж, шановний, міг би запитать – чи не надоїло вам цілий день борсатись в чужому калі, але як бачте, я цього не роблю.

Африкан Свиридович. Така вже в нас робота. І потім кал – це цікаво.

Мурзік. Звичайно. Кожному своє.

Саломон Самсонович. Розумієте. Мурзік Васильович, кал – дуже цікава штука. Ви помітили, шо людина, коли посре, завжди оглядається, шоб побачити, скіки вона насрала і якої якості кал. Їй цікаво, а цікавість – це шлях в майбутнє.

Мурзік. Навіщо вам шлях у те, чого у вас нема?

Африкан Свиридович. Ну, не кажіть. У людства зоряне майбутнє, а без кала далеко не полетиш. Вся наша діяльність – це боротьба з забобонами, ця смілива патріотична цікавість — це подвиг!

Мурзік. Тоді чому всі ваші інстітути не спроможні розробить такого хлопця, як я? Чому у вас виходять одні уроди?

Саломон Самсонович. Цікаве питання. Будемо полемізувати.

Саломон Самсонович (ухитряється робить два діла: полемізувати і маленькою паличкою зчищать з рєзінового комбінезона гавно, а паличку витирать об лаву, на якій сидить Африкан Свиридович). Розумієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше – своїм калом, по-друге – питками та казнями, і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не напрасно. Ми – вчені, питки та казні – то не наше діло, але кал, але уроди... Давно пройшли, шановні, ті часи, коли цар Петро імпортував уродів за шалену валюту. Тепер маємо своїх і розробляєм все нові і нові моделі. По-перше, ми тепер незалежні від Заходу, і економія, а ви лізете тут з своєю красотою, ви нікому не потрібні. Перш за все тому, шо не цікаві, у вас нема аномалій, ви просто нудна тварина, у якої все на місці. Той, хто вас робив, – не вчений!

Збуджено жестікуліруя палочкой з калом, Саломон Самсонович задіває крокодила з імпортними наклейками, який тихо висів над головами в товариства. З страшним грюкотом крокодил пада прямо на голову Мурзіку, який з диким нявчанням злякано стриба прямо в бичачий пузир, яким затягнуте убоге вікно. Мурзік, заплутавшись у пузирі, вивалюється в страшну непривітну природу, з якої інколи продовжує доноситись його несамовите нявчання. Крокодил залишається лежати на столі. Їбало в крокодила під час удара розкрилося, як кришка від чамайдана.