МАКСИМОВИЧ Михайло Борисович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Іван (1926). Зарахований до лику святих Російської православної церкви

за рубежем (1994).

З дворянської родини. Батько, Максимович Б., – ізюмський повітовий маршалок дворянства.

Народився 4 червня 1896 р. в м. Адамівці Харківської губернії Російської імперії (нині –

Слов’янський район Донецької області України).

Помер 2 липня 1966 р. в м. Сіетлі (США). Похований в крипті Сан-Франциського кафедрального

собору на честь образу Божої Матері «Всіх Скорботних Радості».

Закінчив полтавський Петровський кадетський корпус (1914), юридичний факультет Харківського

університету (1918), богословський факультет Бєлградського університету (1925).

Служив у Харківському окружному суді (1918), був законовчителем Великокікіндської сербської

гімназії (1925-1929), викладачем Бітольської духовної семінарії (1929-1933), єпископом

Шанхайським (1934-1946), архієпископом Російської православної церкви за рубежем в Китаї

(1946-1951), архієпископ Західноєвропейський (1951-1962), архієпископ Західно-Американський і

Сан-Франциський (1963-1966).

Наш земляк – автор наступних доробків: «Шанування Богородиці і Івана Хрестителя та новий

напрямок російської богословської думки», «Як Свята Православна Церква шанувала і шанує

Божу Матір», «Вчення про Софію – Премудрості Божої», «Про неможливість інославним бути

хрещеними батьками», «Про неприпустимість прикладення до ікон з нафарбованими губами»,

«Про порядок за богослужінням», «Про перенесення свят».

Не сприйнявши більшовицької революції, разом з батьками емігрував до Югославії (1919).

За життя мав багатьох ворогів серед божих пастирів через те, що визнавав Російську православну

церкву і її московських патріархів.

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Храповицький, М. Зернов, П. Лопухін, Г. Чепур, І.-Н.

Ковалевський, Ф. Іонеску, Д. Вознесенський, І. Аккерсдійк, К. Іонев, М. Зернова, М. Зноско-

Боровський та ін.

***

НЕ ЛИШЕ ДУША, А Й ТІЛО

, з пастирського кредо М. Максимовича

Піклуючись про порятунок душ людських, потрібно пам’ятати, що люди мають і тілесні потреби,

які голосно заявляють про себе. Не можна проповідувати Євангеліє, не проявляючи любові у

справах.

СЛУЖИТИ ПРАВЕДНОСТІ Й ІСТИНІ, зі спогадів М. Максимовича

З найперших днів, як я став усвідомлювати себе, я захотів служити праведності й істині. Мої

батьки запалили в мені бажання непохитно стояти за правду, і душа моя була полонена прикладом

тих, хто поклав за неї життя.

…Отримавши благословення від владики митрополита і маючи гаряче бажання точно викласти

питання, я приступив до роботи в день пам’яті святителя Пилипа, митрополита Московського, 9

січня 1925 року, і закінчив її напередодні свята Успіння Пречистої Богородиці – храмового дня

для московського Успенського собору і Києво-Печерської Лаври, котрі мали найбільше значення в

історії російського народу.

ШУКАЙТЕ ЦАРСТВА БОЖОГО, з виступу М. Максимовича на Всезакордонному Соборі

Руської Церкви в 1938 р.

Росія повстане так само, як вона повставала й раніше. Повстане, коли розгориться віра. Коли люди

духовно повстануть, коли їм знову буде дорога ясна, тверда віра в правду слів Спасителя:

«Шукайте ж раніше Царства Божого і правди Його, і це все прикладеться вам». Росія повстане,

коли полюбить віру і сповідання Православ’я, коли побачить і полюбить православних сповідачів.

Росія повстане, коли підніме погляд свій і побачить, що всі святі, котрі в землі Російській

просяяли, живі в Божому Царстві, що в них дух вічного життя і що нам треба бути з ними і

духовно торкнутися й залучитися до їх вічного життя. У цьому порятунок Росії і всього світу.

Росія чекає христолюбивого воїнства, христолюбивих вождів, які поведуть російський народ не

для слави земної, а заради вірності російському шляху правди.

Обтрусіть сон смутку і лінощів, сини Росії! Подивіться на славу її страждань і прокиньтеся, омийтеся від гріхів ваших! Зміцніться у вірі православній, аби бути гідними мешкати в житлі

Господньому і вселитися в святу гору Його!

ІЄРАРХІЯ НЕ Є УСІЄЮ ЦЕРКВОЮ, з відкритого листа М. Максимовича від 13 вересня 1963 р.

Коли при митрополитові Антонії починали говорити про «неправильні дії Церкви», він зупиняв,

указуючи, що дії ієрархії не можна приписувати Церкві, оскільки ієрархія не є усію Церквою, хоч і

говорить від її імені.

…Так і тепер зрозуміло, що вираз «радянська церква» вживають обивателі, погано знайомі з

церковною мовою, бо воно невідповідно для відповідальних і богословських розмов.

Коли вся ієрархія Південно-західної Русі перейшла в уніатство, то Церква продовжувала існувати

в особі віруючого православного народу, котрий після багатьох страждань відновив свою

ієрархію. Тому правильніше говорити не про «радянську церкву», …а про ієрархію, яка перебуває

на служінні радянської влади. Ставлення до неї може бути таке ж, як і до інших представників цієї

влади. Їх сан дає їм можливість діяти з великим авторитетом і підміняти голос стражденної

Російської Церкви і вводити в оману тих, хто від них думає дізнатися про дійсне становище

Церкви в Росії.

Звичайно, серед них є й свідомі зрадники, й такі, хто просто не знаходять в собі сил боротися з

навколишнім середовищем і йде за течією, – це питання їх особистої відповідальності, проте в

цілому апарат радянської влади – богоборською.

ДИВО АСКЕТИЧНОСТІ, зі спогадів А. Храповицького

Ця маленька, слабка людина, майже дитина з вигляду, є якимсь дивом аскетичної стійкості й

строгості у наш час загального духовного розслаблення.

ПАРИЖЕМ ХОДИВ БОСОНІЖ, зі спогадів М. Зноско-Боровського

Багато хто в Парижі не розумів владику, їх бентежив його зовнішній вигляд, зокрема, те, що він

ходить