котра мріяла про свободу і учительство. І поїхав, і

чудово зіграв свою роль, і виніс болісне для нього весілля і незручності, пов’язані з важкою

двозначністю подальших декількох днів, і відвіз врятовану для нового життя Ларису. Лише одне

затьмарювало його гордість своїм вчинком: він закохався в неї, а вимушений був мовчати.

Вслухайтеся в цю логіку, ось його власні слова: «Ніколи б я не зміг заявити Ларі, що я в неї

закоханий до безтями: це було б злочином, посяганням з мого боку на її свободу, оскільки я був її

законний чоловік». І вона кохала його, не сміючи признатися.

І тут все кінчилося як завжди, і якось вони впали в обійми один одному, не в силах більше

виносити штучну муку розділення. А потім, віддавши дитину подрузі, вона виїхала за ним до

Сибіру.

Бувало по-всякому, частіше бувало дуже трагічно, це покоління ретельне і продумано

облаштовувало свою приреченість.

МРІЇ І ДІЙСНІСТЬ, з нарису А. Василенка «Тит Титович і перекотиполе»

Головними дійовими особами в цій історії були місцевий меценат Василь Федорович Мартинов, який відкрив школу для своїх односельців, і перший її вчитель, запрошений з боку, – Сергій Силич

Синьогуб. Між ними виник конфлікт, що мав і особистий характер, проте ще більше за ним було

видно зіткнення двох різних культур.

Мартинов втілював собою провінцію – мужицьку, старообрядницьку Русь... Синьогуб, прибувши з

Петербургу, був здивований рівнем життя місцевих жителів.

...Принаймні коли Синьогуб, котрий отримав дворянське виховання, вперше зіткнувся з

Мартиновим, він звернув увагу на невміння свого працедавця поводитися за столом. Під час

чаювання Василь Федорович не слідував елементарним правилам хорошого тону: сидів в кріслі,

розкривши свій довгополий чорний сюртук, раз по раз витирав пітне лице хусткою. У дворянина

подібна поведінка не могла не викликати, щонайменше, іронічного ставлення. Але Синьогуб

пішов далі: він не злюбив патрона.

...За «Нотатками чайковця» неможливо визначити, від чого йшов в своїй неприязні до Мартинова

вчитель: від абстрактного до конкретного чи навпаки. Іншими словами, йому не подобалися все в

працедавцеві тому, що той розглядався ним як експлуататор... За розповіддю Синьогуба видно, що

Мартинов тягнувся до вчителів і по-своєму намагався завоювати їх пошану, однак ті незмінно

відштовхували його. Скажімо, перше знайомство... Сергій Силич і Лариса сподобалися

Мартинову, а він їм – ні. Не ті манери, мова – «дурна», і взагалі він – «нерозумний куркуль»,

«самодур», «Тит Титович».

Відбувається цікава етична метаморфоза з Синьогубом. Вихований в поняттях честі й чесності, він у відносинах з Титом Титовичем не вважає негожим порушити ці етичні норми. Користуючись

непоінформованістю Мартинова в «зовнішньому знанні», він запросто одурює його. Причому з

гордістю оповідає про це в «Нотатках чайковця»: «я, виписавши ...на зразок картин, глобуса, стоячих великих рахунків, ящиків для арифметики тощо, виписав неабияку кількість книжок для

бібліотеки і включив в список книжки, вельми придатні для пропаганди. Разом з творами

Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Некрасова, Нікітіна, Л. Толстого, деякими подорожами були

виписані «Дідусь Єгор» Цебрікової, «Фабричні розповіді» Голіцинського, «Про землю і про небо»

Іванова, книжки про податі, про військову повинність, розповіді про російську історію, про старе

віче, про Івана Грозного, про поволзьку вольницю тощо. І ми читали селянам багато того, що

зачіпало питання про їх становище, піднімали проблему експлуатації, куркульства, податкового

тягаря, про те, що порядки на Русі не на праві грунтуються».

...Синьогуб пропрацював в Рубиному Куті менше року, оскільки зустріч культур звиродніла в

особисті чвари, підтвердивши ще раз стару істину про те, що від великого до смішного – один

крок. Сергій Силич, котрий мріяв про «щось прекрасне», збирав плітки про особисте життя Василя

Федоровича, а той, прийшовши до висновку, що ним – мужиком – нехтують, став підкреслено

грубо висловлювати своє презирство до вчителька, що з’явився до школи у п’яному стані.