МУНШТЕЙН Леонід Григорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, драматург, перекладач, видавець. Псевдоніми – Л. Монд, Джовані Вентура, Л. Московський, Пілад, Фельзер, Ельмонд, Г. Чотирнадцятий, Два П’єро, Lolo.

З купецької родини.

Народився 31 грудня 1866 р. (12 січня 1867) в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м.

Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 серпня 1947 р. в м. Ніцці (Франція).

Навчався в Катеринославській (до 1880), закінчив другу Київську гімназію (1880-1886), юридичний факультет Київського університету св. Володимира (1886-1891). Слухав лекції на

історико-філологічному факультеті Московського університету (1892).

Працював фейлетоністом газети «Новини дня» (1894-1905), журналу «Сигнал» (1905-1907), співвидавцем і співредактором журналу «Рампа» (1908), видавцем і редактором журналу «Рампа і

життя» (1909-1918), художнім керівником російського театру «Маски» в Італії (1923-1925).

Член Товариства діячів періодичної преси і літератури (1911).

Друкувався в газетах «Київське слово», «Відродження», «Чортова перечниця», «Ранок Росії»,

«Наше слово», «Сьогодні», «Вечірня зоря», «Новини дня», «Ранок свободи», «Сучасне слово»,

«Зоря», журналах «Сигнал», «Сім’я», «Стріли», «Рампа і життя», «Грім, «Сполохи», «Світ»,

«Сатирикон», «Заклепка», «Ілюстрована Росія».

Як літератор дебютував в газеті «Зоря» віршем «Осінь» (1886).

Потім настала черга «Щоденника мічмана Дірки» (1888), роману-фейлетону в віршах «Онєгін

наших днів» (1896), п’єс «Друкарська помилка» (1900), «Святе мистецтво» (1901), «Вічне свято»

(1903), «О дванадцятій ночами» (1917), «Катерина II» (1918).

Наш земляк – автор книг «Про чорта лисого і всіх його прісних. Кінець червоної казки» (1922),

«Пил Москви. Лірика і сатири» (1931), «Жреці і жриці мистецтва» (1910-1912), Перекладав Л. Фульда, О. Блюменталя, М. Замакоїса, Г. Вида.

Вірш Л. Мунштейна «В напівсні», покладений на музику А. Аренським, став класичним

романсом, який виконують і нині.

Більшовицької революції наш земляк не сприйняв, відповівши на неї еміграцією (1918).

Серед друзів та близьких знайомих М. – О. Толстой, І. Бунін, Ф. Шаляпін, В. Брюсов, В.

Дорошевич, І. Василевський, М. Єрмолова, М. Кропивницький, О. Плещеєв, Є. Рощіна-Інсарова, Ф. Корш та ін.

***

РОСІЙСЬКИЙ КОЛОРИТ, з життєвого кредо Л. Мунштейна

Это русский колорит:/ На Руси уж так ведется,/ Что зарезанный острит,/ А повешенный смеется.

НЕ ВІР, романс Л. Мунштейна «Вогонь кохання»

Огонь любви, святых стремлений

Давно погас в моей груди…

Минувших грёз, былых видений

Не жди, не жди!

Пускай заглохнут струны лиры:

Её не слушают теперь.

В своих богов, в свои кумиры

Не верь, не верь!

Взгляни: печально догорая,

Дрожат последние огни…

Ты на земле не сыщешь рая –

Усни, усни!

БОЮСЬ ПЕРЕДВИБОРЧОЇ ТРИВОГИ, з вірша Л. Мунштейна «Dolce far niente»

Лежу под елью распростертый,

Без «вольных» дум.

Не занят думою четвертой

Усталый ум.

Я – гражданин. Плачу налоги…

Но – дремлет Русь! –

На избирательские дроги

Я не взберусь! –

Зови меня абсентеистом —

Я заслужил!

Но на былом пути тернистом

Лишился сил.

Три раза к урнам я влачился,

Был дико-смел.

(Теперь я думать разучился

И – онемел).

Внимал, что пели патриоты,

Горел, кипел.

(Читал длиннейшие отчеты

И – отупел).

Я обыватель средней пробы, –

Я дачку снял.

Для дерзких слов, для честной злобы

Я слишком вял.

Нет! В избиратели не мечу…

Пусть ропщет «Речь» –

Не брошусь больше с правым в сечу!

Заржавел меч…

Страшусь предвыборной тревоги…

Прости, о Русь! –

На избирательские дроги

Я не взберусь!

СВЯТ НЕ БАЧИВ, автоепіграма Л. Мунштейна

Рок, легкомысленный проказник,

Тебя бессовестно обидел:

Ты написал свой «Вечный праздник» –

И больше праздников не видел!

НЕ ЦУРАВСЯ ВИТОНЧНОСТІ, зі спогадів П. Пільського

Особливою позитивною якістю легких віршів Лоло, що іскрилися злободенністю, була рідкісна в

цій сфері риса – ліричність, огорнута ніжним серпанком смутку…

Найбільша його сміливість полягала в тому, що він не боявся витонченості.

РЕВОЛЮЦІЮ ЗУСТРІВ СКЕПТИЧНО, з статті «Забутий сміх Lolo» в альманасі «Єгупець»

В кінці ХIХ і особливо на початку ХХ століття в Росії з’явилася плеяда талановитих поетів-

сатириків, які прийшли в літературу немов за покликом згори, аби висміяти загибель імперії.

Серед поетів, що об’єдналися навколо журналу «Сатирикон» або «сатириконствуючих» за його

межами, далеко не останнім був Леонід Григорович Мунштейн.

Lolo (Л. Г. Мунштейн) ще студентом почав друкувати свої вірші і фейлетони в київських газетах, потім в московських, де з 1894 року за десять років опублікував понад тисячу (!) сатиричних і

гумористичних творів – тоді-то і прийшла до нього всеросійська популярність.

У 1906 р. в Києві він на прохання Ф. І. Шаляпіна передав виторг за концерт на потреби революції.

Власті довідалися, і це призвело до втечі Lolo з Києва.

Постійна рубрика Lolo, сатирика й гумориста – література і театр, письменники і актори.

Гуморески, фейлетони, епіграми і пародії з незвичайною легкістю народжувалися з-під його пера.

Валерій Брюсов, вдячний читач Lolo, захоплювався: «Писати щодня і давати нешаблонні вірші –

це тяжка справа».

Lolo-Мунштейн став одним з видних видавничих і театральних діячів.

Революцію він зустрів більш ніж скептично. Про себе колишнього згадував: И я, как все, считал священной

Одну лишь книгу «Капитал»,

И я на лире вдохновенно

О Революции бряцал.

Тепер він побачив, що оспівана ним революція обдурила