щасливий тут.
— Ну то залишайся тоді.
— Я занадто довго жив зі своїм болем. І не знаю, чи зможу без нього.
Вони сіли в зореліт і почали облітати світи один за одним. Скрізь, де вони зупинялися, він завжди був Ендрю Віггіном, мандруючим Голосом Тих, Кого Немає, а вона — Валентиною, літописцем живих. Ендер постійно возив із собою сухий білий кокон, шукаючи планету, де королева змогла б прокинутися, мирно жити й процвітати. Шукав довго…