щасливо, але померли далеко не в один день. Після смерті художника Ганна Микитівна на знак трауру 25 років (!) не виходила з дому, переживши в самітництві Першу світову, революцію і громадянську війну. Вона померла 1944 року і була похована поруч із чоловіком.

…Він помер раптово, уночі, від крововиливу в мозок, залишивши на мольберті картину «Вибух корабля», розпочату напередодні.

З СВЯТОМ ВІТАЛА ЕСКАДРА ПІД ВІТРИЛАМИ, з інтернет-сайту moiraion.ru

Олександр Іванович Казначєєв – градоначальник Феодосії мав звичку щодня прогулюватися містом, перевіряючи чистоту вулиць. У той ранок він уже хотів повертатися, як раптом помітив довгий білений паркан, котрий геть був замальований фігурками солдатів і кораблів. Узрівши таке порушення міської благопристойності, Казначєєв розсердився і наказав поліцейському забілити недоречне мистецтво.

Проте коли Казначєєв наступного разу заглянув на цю вулицю, на свіжовибіленому парканові були намальовано все те ж та ще й портрети героїв грецького повстання. Останні невідомий зобразив не гірше, ніж на популярних тоді гравюрах. Градоначальника вразила точність відтворення, впевненість і воля ліній. В наявності мався талант. Казначєєв велів підстерегти порушника і довідатися, хто він і де проживає.

Поліцейський сам вів слідство з тієї ж причини. І в нього виникла підозра, але така, яку вголос і не висловиш. Іноді поруч з «місцем події» він заставав… міського архітектора Коха.

Незабаром особистість «злочинця» встановили – це був не Кох. За повідомленням поліцейського, біля училища «пустував» вугіллям «баталію» маленький кучерявець, який сховався до будинку».

Як вказав директор, це був молодший учень Ованес Гайвазовский; до того ж, було замічено, що потурав йому в цьому пан головний архітектор Кох.

Коли Казначєєв ознайомив Коха з результатами слідства, той розсміявся і нагадав, що ще місяць тому просив його глянути на малюнки підлітка Гайвазовского, який виявляв неабиякі здібності у мистецтві.

– Щодо мистецтв бачили, бачили, – помітив градоначальник.

І загадково додав:

– Але не тільки в цьому справа, – і велів назавтра привести «злочинця».

Вже наступного дня у підлітка були на чому і чим малювати.

…Коли, траплялося, домашні втрачали Ованесика, вони знали, що його треба шукати на базарі серед сліпців-бандуристів. Ті пізнавали «хлопчика» по голосу і ході, й називали Івасем.

Якщо його довго не було, вони говорили: «Чи не захворів?», і сироти-проводирі, друзі Ованесика, вели їх до його будинку. Сліпи сідали у воріт і співали. Ованесик відразу видужував і вискакував до них.

…Багато ...бачив Іван Айвазовський. Та й сам, своїми руками, створив таке, що інші могли побачити.

Але, напевно, найдивніший «сон» побачили жителі його рідного міста, коли в променях сонця до феодосійської бухти входила ескадра з шести військових судів. Попереду – лінійний корабель «Дванадцять апостолів» під усіма вітрилами. В історії мистецтва такого ще не було (і навряд чи повториться).

Ескадра йшла «вітати живописця Івана Айвазовського з десятою річницею початку художньої діяльності».

ЖОДНОЇ КНИГИ ЗА ЖИТТЯ НЕ ПРОЧИТАВ, з листа А. Чехова рідним від 22-23 липня 1888 р.

Вчора їздив в Шах-мамай, маєток Айвазовського, за 25 верст від Феодосії. Маєток розкішний, дещо казковий; такі маєтки можна бачити, мабуть, в Персії. Сам Айвазовський… являє собою мішанину добродушного вірменчика з пересиченим арїхієреєм; переповнений власної достойності, руки має м’які і подає їх по-генеральськи. Недалекий, проте єство складне і достйоне уваги.

Одружений на молодій і душе красивій жінці, яку тримає в їжаках. Водить знайомство з султанами, шахами й емірами. Писав разом з Глинкою «Руслана і Людмилу». Був приятелем Пушкіна, проте Пушкіна не читав. У своєму житті він не прочитав жодної книги. Коли йому пропонують читати, він говорить: «Навіщо мені читати, якщо я маю власні погляди?».

ВСЕ ПЕРЕДАЮ ФЕОДОСІЇ, з заповіту І. Айвазовського

Моє щире бажання, аби будинок моєї картинної галереї в місті Феодосії з усіма в ній картинами, статуями й іншими творами мистецтва, що знаходяться в цій галереї, складали повну власність міста Феодосії, і в пам’ять про мене, Айвазовського, заповідаю галерею місту Феодосії, моєму рідному місту...

ДОЗВОЛЯЮ, бувальщина

Якось російський імператор Микола I запитав Айвазовського, де він черпає все нові й нові теми для своїх картин.

– Дитячі сни, я їх не забуваю дивитися, ваша величність, – відповів художник.

І почув:

– Дозволяю, дивися!