наглу смерть. Коротко кажучи, вам проштемпелюють квиток на той свiт, але ви вiдстанете вiд поїзда. Спритно?

— А далi?

— Почнете життя заново, пiд iншим iменем. Погоджуйтесь, сеньйоре. Ми вже якось вчинили так само з одним моряком, що втiк з вiйськового корабля. Тепер вiн придбав новi документи, плаває пiд чужим прапором — i щасливий.

— Новi документи? Папiрцi! А хто дасть менi нове життя? Всi страхiття останнiх рокiв залишаться всерединi мене. Старi болячки в новому лахмiттi ось що ви менi пропонуєте… Я зовсiм п'яний…

— А я спускаюсь униз, щоб подзвонити з кафе в Центральну лiкарню.

4

У вiддiленнi бiдарiв процедура огляду схожа на лiниву гру з суворими правилами. Два-три запитання, вiдповiдей на якi майже не слухають, i кивок у бiк санiтара. Той записує прiзвище, сердиться на вайлуватiсть хворого i видає йому штани з куцою курткою без iудзикiв. Сьогоднi бiльшiсть хворих направляють у шпиталь Святої Євлалiї. Туди вони мусять прибути вже в лiкарнянiй формi, i тому всiх купають тут у бруднуватих ваннах. А на подвiр'ї на них чекає обiдраний автобус. Зрештою, хто бажає, може добиратися самостiйно…

— Сеньйор має кумедний вигляд у цiй куртцi.

— Я сам себе не впiзнаю. З мене здерли щось бiльше, нiж костюм. I нiчого не дали натомiсть.

— Ви дiстали надiю! О-ля-ля! Вона чогось варта!

— Звiдкiля у вас така розкiшна машина?

— Залицяльник моєї сестрички так розщедрився, що дав менi цю карету на кiлька днiв. Не машина, а дракон. Пожирає бензин i кiлометри, наче хоче одержати перший приз на конкурсi ненажер.

— Я бачу, ви звикли тримати руль у руках.

— Можливо… Зараз у шпиталi Святої Євлалiї вас реєструють як покiйника. Смiх та й годi!

— Заздрю людям, яких розвеселяють дрiбницi.

— Хiба ваше власне життя, сеньйоре, це дрiбниця?

— Самi бачите, який я жалюгiдний боягуз. Ось i чiпляюсь за життя. А заслуговую на страту.

— Ну-ну, сеньйоре, не так похмуро!

— Ви знаєте не все. Пiсля того як мiй апарат змусив розмовляти мертвих, дiлки з «Пакс Романа» збожеволiли. Торгiвля генiальними iдеями виявилась надто прибутковою. Вони бiльше не хотiли чекати природного кiнця якого-небудь немiчного генiя. їхнi агенти озброїлись безшумними револьверами i моїми апаратами. Вони навiть не порушували таємницi сповiдi — я допомiг їм сповiдати цих нещасних вже пiсля смертi. Вони вбили Убiко Хорхе. Це був генiальний винахiдник, I мiй брат. Брат… Я винен. Але хто мiг передбачити такий жах?.. Куди ви мене везете?

— Ми поїдемо вздовж Тахо до Абрантиша. Там по залiзничному мосту перескочимо через рiчку i рушимо в долину Мондегу. Моя батькiвщина, сеньйоре! В долинi зараз цвiте мигдаль. Але до Абрантиша краще пiд'їхати вдень. Полiцаї, як сови, — вночi зiркiшi…

Вони звернули з шосе i зупинили розiгрiту машину в тiнi двох низькорослих пальм.

— Вип'ємо, сеньйоре, за квiтучий мигдаль i нашi успiхи.

Склянки пахли бензином

— Хотiв би я знати, сеньйоре, про що ви зараз думаєте?

— Не ви один намагаєтесь залiзти в чужу голову. Генерали не довiряють вченим, промисловцi лише через необхiднiсть терплять фахiвцiв. А знаєте чому? Нiхто не знає, скiльки думок виробляє твоя голова за день! Десять, сто, тисячу? Це дратує всiх, хто купує твiй час. їх мучать сумнiви: чи всi свої iдеї i мiркування ти вiддав? Чи не приховав чого? Якби вони могли просто купити фунт здогадiв, тонну iдей! Постiйним клiєнтам скидка! Комiсiйних лише два вiдсотки! Поспiшайте! Iдеї генiальнi, що пiдтверджується клеймом окружного iнспектора!.. Що ви озираєтесь? Ви когось чекаєте?

— Нiкого.

— Так, те, що в головi, — це найцiннiше. Тому будьте спокiйнi — вони примусять нас викластись повнiстю. Вип'ють i висмокчуть усi думки. Усi до єдиної! Тодi й електронному мозку знайдеться заняття. Машини розкладуть нашi незрiвняннi iдеї за класами, очистять їх вiд лушпиння, скомбiнують. Жива думка — напiвфабрикат для електронного мозку. Чудово! У мене багато таких кумедних iдей. Я обдурив «Пакс Романа», я приховав найголовнiше, найдивовижнiший винахiд! Я вдосконалив свiй апарат. Тепер не треба нiкого вбивати. Можна висмоктувати генiальнi iдеї з живих. Ось за чим вони полюють! Велика здобич!

— Брудна мавпо! Отже, ти й справдi утаїв вiд нас таку чудову рiч?

— Вiд кого — «вiд нас»? Хто ти? А-а-а… Пастка! У тебе в кишенi свiдоцтво про мою смерть? Я вже мертвий?.. Негiдник…

— Ей, що ви робите?! Вiддайте револьвер! Ей!.. Прокляття, вiн убив себе…

У вiдповiдь на закличний посвист спалахнули фари ще однiєї машини, що ховалася до цiєї митi в каштановому гаю.

— Сюди, хлопцi! I заховайте свiй нiкчемний апарат. Тут вiн не знадобиться. Цей вистрiлив собi в голову. Самi бачите…