Річард МЕТЕСОН КНОПКА, КНОПКА Оповідання

Пакунок лежав перед вхідними дверима — картонна коробка кубічної форми, перетягнута стрічкою; їхні імена та адреса були написані від руки: «Містер та Місіс Артур Льюїс, 217Е, тридцять сьома вулиця, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк 10016». Норма підібрала її, відчинила двері і ввійшла у квартиру. Якраз смеркалося.

Вона поставила в духовку баранячі котлети, зручно вмостилася на дивані й розкрила пакунок.

Всередині знаходилася маленька дерев’яна коробочка з однією-єдиною кнопкою. Її захищав скляний ковпачок. Норма намагалася зняти його, але марно: він був наче приклеєний. До дна коробки було прикріплено складений аркуш паперу. Жінка розгорнула його: «Містер Стюард завітає до вас о 8 вечора».

Норма поклала коробку поруч з собою. Вона перечитала віддрукований текст, посміхаючись. За кілька хвилин вона повернулася на кухню готувати салат.

Дверний дзвінок пролунав о 8.

— Я відчиню! — крикнула Норма з кухні. Артур читав у вітальні.

В холі стояв невисокий чоловік. Він зняв капелюха, як тільки Норма відчинила двері.

— Місіс Льюїс? — ввічливо запитав він.

— Перепрошую?

— Я Містер Стюард.

— Ну так, звісно, — Норма ледве стримала посмішку. Тепер вона була переконана, що це такий рекламний трюк.

— Дозволите увійти? — запитав Містер Стюард.

— Я трохи зайнята, — мовила Норма. — Зараз винесу вам ту штукенцію…

Вона вже рушила в бік кімнати.

— Невже вам не цікаво, що це?

Норма обернулася. Тон, Містера Стюарда, здався їй образливим.

— Ні, не цікаво, — відрізала вона.

— Це може бути дуже вигідним, — сказав гість.

— Фінансово? — запитала жінка з викликом у голосі.

Містер Стюарт кивнув: «Так, фінансово».

Норма насупилася. Поведінка візитера їй не подобалася.

— Що ви намагаєтеся продати?

— Я нічого не продаю.

З вітальні вийшов Артур.

— Все гаразд?

Містер Стюард представився.

— Звісно, ця… — Артур кивнув в напрямку вітальні, посміхаючись. — Що то взагалі за пристрій такий?

— Пояснення не займе багато часу, — відповів містер Стюард. — Можна увійти?

— Якщо Ви щось продаєте… — почав був Артур.

Містер Стюард заперечно похитав головою.

Артур глянув на Норму.

— Вирішуй сам.

Артур засумнівався: «Чому б і ні?»

* * *

Вони пройшли до вітальні, містер Стюард сів у крісло Норми. Він дістав з внутрішньої кишені пальто маленький запакований конверт.

— Всередині знаходиться ключ від ковпачка, який закриває кнопку. — сказав він, поклавши конверт на стіл. — Кнопка під’єднана до дзвінка в нашій конторі.

— Навіщо? — спитав Артур.

— Якщо ви натиснете на кнопку, — відповів йому містер Стюард. — Десь у світі помре людина, яку ви не знаєте, а вам за це виплатять 50 000 доларів.

Норма витріщилася на коротуна. Той посміхався.

— Що ж Ви таке кажете? — перелякано перепитав Артур.

Містер Стюард виглядав здивованим.

— Але ж я щойно пояснив.

— Це, напевно, якийсь жарт? — поцікавився Артур.

— Зовсім ні! Це абсолютно серйозна пропозиція.

— Ви несповна розуму! — вигукнув Артур. — Хочете, аби ми повірили, що…

— Кого Ви представляєте? — з притиском запитала Норма.

Містер Стюард здавався спантеличеним.

— Боюсь, я не уповноважений надавати таку інформацію. Тим не менш, запевняю вас, наша організація працює по всьому світу.

— Гадаю, Вам краще піти. — промовив Артур, встаючи.

Містер Стюард почервонів.

— Звісно.

— І захопіть з собою свою кнопку.

— Ви впевнені, що не хочете подумати день або два?

Артур взяв до рук коробку з конвертом і віддав їх містеру Стюарду. Потім пройшов у коридор і відчинив двері навстіж.

— Я залишу свою візитку, — сказав містер Стюард, поклавши її на столик біля дверей. Коли він пішов, Артур розірвав її навпіл.

Норма все ще сиділа на дивані.

— Що ти про це думаєш? — спитала вона.

— Знати нічого не хочу про це. — відповів Артур.

Вона спробувала посміхнутись, але не змогла.

— Тобі зовсім-зовсім не цікаво?

— Ні, — він затряс головою.

Артур знову взявся за книжку, а його дружина пішла на кухню домивати посуд.

— Чому ти відмовляєшся говорити про це? — спитала Норма.

Артур слідкував очима за своєю зубною щіткою. Він поглянув на власне відображення в дзеркалі ванної.

— Тебе це що, не інтригує?

— Мене це ображає, — відповів Артур.

— Я знаю, але… — Норма продовжувала накручувати волосся на бігуді. — Але ж і інтригує, так?

— По-твоєму, це якийсь жарт? — знову почала вона, вже в спальні.

— Якщо й жарт, то поганий.

Норма сіла на ліжко і зняла капці: «Може, це якісь психологічні дослідження?»

Артур знизав плечима: «Хто зна».

— Може, якийсь ексцентричний мільйонер вирішив розважитись?

— Може.

— Ти не хотів би дізнатися?

Артур похитав головою.

— Чому?

— Бо це аморально, — відповів він їй.

Норма ковзнула під ковдру: «А я вважаю це інтригуючим».

Артур вимкнув лампу і схилився над Нормою, щоб поцілувати її.

— На добраніч.

— На добраніч, — вона погладила його по спині.

Норма заплющила очі. «П’ятдесят тисяч доларів», — подумала вона.

* * *

Вранці, виходячи з квартири, Норма побачила клаптики візитки на столі. Піддавшись пориву, вона кинула їх до сумочки. Вона замкнула вхідні двері і приєдналася до Артура в ліфті.

Під час перерви вона роздивлялася розірвану візитку. Там не було вказано нічого, крім імені Містера Стюарда та його контактного номера.

Після обіду вона знову дістала з гаманця половинки візитівки і склеїла їх скотчем. «І навіщо я це роблю?» — промайнуло у неї в голові.

Близько п’ятої вона набрала номер.

— Доброго дня, — пролунав голос Містера Стюарда на іншому кінці дроту.

Норма ледь не кинула слухавку, однак подолала малодушний порив. Вона прочистила горло і мовила:

— Це Місіс Льюїс.

— Так, Місіс Льюїс, — у голосі Містера Стюарда відчувалися нотки вдоволення.

— Мені цікаво.

— Звісна річ, — відповів Містер Стюарт.

— Не те, щоб я вірила хоч одному вашому слову, але…

— О, все чистісінька правда.

— Що б там не було… — Норма на мить затнулася. — Коли Ви сказали, що хтось помре, що саме Ви мали на увазі?

— Тільки те, що вже сказав, — пролунав голос. — Це може бути будь-хто. Єдине, що ми гарантуємо, це те, що ви не знаєте цю людину. І, звісно ж, ви не побачите її смерть.

— За 50 000 доларів.

— Саме так.

— Божевілля якесь, — з насмішкою промовила вона.

— Тим не менш, така наша пропозиція. Бажаєте, щоб я повернув вам кнопку?

Норма заціпеніла на мить.