ввести в оману.

Це аутентична людина, що скрита й ув'язнена в тілі, зв'язана своїми потягами, свідома самої себе не досить ясно, це вона тужить за визволенням і спасінням, а досягнути їх на цьому світі може або піднявшись до ідеї, або ж поринувши в спокій медитацій чи абстракцій, або ж через знання про саму себе і світ як атман, або зазнавши нірвани чи гармонії дао, і нарешті — віддавшись волі Божій. Як в способі мислення так і в змісті вірувань мають місце великі відмінності, але спільним є те, що людина сягає за межі самої себе усвідомлюючи для себе всю цілісність буття і стаючи на шлях, який, як індивід, вона мусить пройти сама. Вона нехтує в є і ми благами цього світу, живе в пустині чи в пущі, або ж у скельних гротах, щоб як пустельник відкрити творчу силу самотності і повернутись до світу як така, що знає, як мудрець і пророк. В осьову епоху появилось те, що пізніше було названо розумом і індивідуальністю.

Однак дії одиниць ні в якому разі не переносяться на все ціле. Прірва між вершинами людських можливостей і масою в той час була величезною. Але все-таки те, чим стає одиниця, як ось змінює всіх. Людство як ціле здійснило скачок.

* * *

Новому духовному світу відповідає певна соціальна ситуація, тут ми маємо аналогію у всіх трьох ареалах. Тоді було безліч маленьких держав і міст, всі воювали з усіма, але не дивлячись на це зразу ж став можливим вражаючий розквіт, розвиток сил і багатств. В Китаї при пануванні безсилої династії Чжоу життя малих держав і міст набрало рис суверенності; політичний процес виражався в рості малих коштом інших малих. В Елладі і на Близькому Сході життя малих формацій, частково навіть покорених Персією, точило ся самостійно. Індія була поділена на багато державок і самостійних міст.

Взаємні контакти в межах кожного з цих трьох ареалів стимулювали мислительські починання. Китайські філософи Конфуцій, Мо Ді і інші подавались в мандри, щоб зустрічатись в прекрасних куточках, як і сприяли духовному життю/ вони створювали школи, як і знавці Китаю називають академіями /, це нагадувало мандри софістів і філософів Еллади а також те, як все життя мандрував Будда.

До того часу мала місце певна відносно стабільна духовна ситуація, під час якої, окрім катастроф — які мали певний обмежений духовний горизонт — все в протіканні спокійного, дуже повільного мислительського руху, котрий був несвідомим а тому й неусвідомлюваним, повторювалось. Тепер же ж напруження навпаки зростає і стає основою рвучкого швидкого руху.

Цей рух стає свідомим. Емпіричне існування людей як історія починає бути предметом міркувань. Люди починають відчувати і розум і ти, що у власному тепер починається щось надзвичайне. А тим самим збуджується свідомість того, що це тепер мало перед собою необмежене в часі минуле. Вже на світанку Цього пробудження аутентичне людського духу людина переповнюється спогадами, усвідомленням буття наприкінці віку, ба, навіть більше — свідомістю занепаду.

Бачиться катастрофа, хоче ть ся допомогти, для того вдаються до пі знання, виховання, реформ. Пробується вловити течію життя в сильці планування, в се відновлюються правильні порядки, укладають їх заново. Вся історія представляється як результат формування світу: або як процес постійного погіршення, або як циклічний рух, або як зліт. Мислиться над тим, як люди могли б найкраще співіснувати одні з одними, як нами найкраще адмініструвати й керувати. Багатьма оволодіває реформаторство. Філософи мандрують від однієї держави до другої, вони стають радниками і вчителями, ними нехтують і їх шукають, вони сперечаються і співпрацюють. Невдача Конфуція при дворі царства Вей аналогічна невдачі Платона в Сіракузах, аналогічна і школа Конфуція в якій набували вишколу майбутні державні мужі і створена з цією ж метою Академія Платона.

Епоха, в котрій цей рух розвивався на протязі сторіч, не була епохою простого поступового розвитку. Водночас це був і час загибелі і час народин. Не було досягнуто досконалості. Найвищі здобутки мислі і практики, яких досягалося спорадично, ні коли не стали загальним благ ом, більш їсть людей не змогла їх осягнути. Те, що спочатку було свободою руху, напри кінці перетворилося в анархію. Коли епоха втратила творчі сили, у всіх трьох реґіонах думку починає сковувати школярське окостеніння, напруженість починає зникати. Анархія стає незносною, що породжує нові пута й відбудову тривких порядків.

Злом епохи зразу ж оформляється політично. Раптово і чи не водночас після значних завоювань народжуються всесильні держави в Китаї /Цінь Суй — хуанг-тхі/, в Індії /династія Мауріїв/, на Заході /елліністичні держави і Римська Імперія/. Всюди в період злому в перший момент було досягнуто запланованого технічного і організаційного порядку.

Так само всюди зберігся зв’язок з духом того, що було раніш. Це й дух став взірцем і предметом честі. Знають його твори і пам'ятають великі індивідуальності, це є предметом вивчення й виховання /династія Хань узаконила конфуціанство, Асі ока — буддизм, епоха Августа — свідому програмну еліністично-римську освіту/.

Універсальні держави, як і постали наприкінці осьової епохи вважались встановленими на вічні часи. Проте це була просто ілюзія. Хоча їх і снування, якщо його міряти міркою державних утворень осьової епохи, було довге — всі вони в решті решт все-таки впали і перестали і снувати. Наступи і тисячоліття принесли великі переміни. З часу занепаду осьової епохи історія складається з падінь і відбудов великих імперій, подібно до того як в попередніх тисячоліттях це відбувалось в давніх великих цивілізаціях. Але сенс тепер вже був інший: В давніх великих культурах не було напруження того духу, який народився в осьову епоху і з того часу весь час в дії, надаючи всім людським починанням нової проблематичності і нового значення.

b. Структура загальної історії через призму осьової епохи. По сипання на декілька факті в, які я тут навів, не є достатнім, щоб остаточно переконатися в істинності такого бачення історії. Тільки весь об'єм історичного матеріалу може або надати цій тезі більшої ясності, або ж призвести до її краху. Але як ми охопимо його в цій невеликій роботі? Тому ці мої зауваження слід вважати тільки заохотою до того, щоб на їх основі провести дослідження більш широке.

Якщо ми приймемо, що моя теза є слушною, то тоді, взявши до уваги моє бачення осьової епохи, ми можемо по новому висвітлити і загальну історію, що дозволить нам накинути і загальні риси структури цієї історії. Дозволю собі накидати бодай шкіц цієї структури:

1. З приходом осьової епохи повсюдно