Вільям Пітер Блетті ЕКЗОРСИСТ Повість

^©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

З англійської переклав Віктор МОРОЗОВ

William Peter Blatty. The Exorcist. — Blond & Briggs Ltd., London, 1971.

Як короткий фатальний спалах від вибуху сонць, що лишає тьмяний слід в очах сліпого, початок того жахіття пройшов майже непоміченим; у безумстві всього, що сталося потім, про нього, по суті, забули і ніяк не пов’язували із самим лихом. Важко про це судити.

Будинок наймали в оренду. То була цегляна, повита плющем колоніальна будівля в районі Джорджтаун у Вашингтоні. На протилежному боці вулиці простяглося студентське містечко Джорджтаунського університету, позаду була набережна, що стрімко спускалася до ділової М-стріт, а далі протікав брудний Потомак. У ніч проти першого квітня в будинку було тихо. Кріс Макнейл сиділа в ліжку, переглядаючи свої репліки до зйомок, що мали відбутися наступного дня; Регіна, її донька, спала у своїй кімнаті, а внизу, в кімнатці поруч із коморою, спала їхня прислуга, середніх літ подружжя Вілла та Карл. Приблизно о пів на першу Кріс, спохмурнівши, відірвалася від свого сценарію. Їй почулося якесь постукування. Звуки були дивні. Приглушені. Глибокі. Ритмічні. Незрозумілий код, що його вистукував якийсь мрець.

Дивно…

З хвилину вона прислухалася; потім спробувала не звертати уваги, але стукіт; був такий настирливий, що заважав зосередитися. Кріс жбурнула сценарій на ліжко.

Господи, збожеволіти можна!

Вона встала, щоб усе з’ясувати. Вийшла у передпокій, роздивилася навколо. Здавалося, звуки долинали зі спальні Регіни.

Що вона там робить?..

Кріс рушила передпокоєм, і стукіт став раптом гучнішим і частішим, та коли вона штовхнула двері й увійшла до кімнати, він зненацька припинився.

Що за чортівня?

Її одинадцятирічна донька спала, міцно притулившись до великої іграшкової панди з круглими очима. Панда злиняла від років, від багатьох теплих вологих поцілунків.

Кріс тихенько підійшла до ліжка й нахилилася над ним.

— Рег! Ти не спиш?

Спокійне дихання. Повільне. Глибоке.

Кріс розглянулася по кімнаті. Тьмяне світло з передпокою падало на малюнки Регіни, на її скульптурки, на іграшкових звірів.

Ну що ж, Рег. Твоя матуся пошилася в дурні. Можеш привітати її з першим квітня!..

І все-таки Кріс знала, що це зовсім не схоже на Регіну. Дівчинка мала боязку і невпевнену вдачу. Хто ж тоді пожартував? Її напівсонний мозок?..

Раптом вона глянула на стелю. Он воно звідки! Легеньке шарудіння.

Щури на горищі, ото й тільки! Щури!

Вона зітхнула. Так воно і є. Довгі хвости. Шурх, шурх. Вона відчула полегкість. А потім здригнулася від холоду. В кімнаті було як у льодовні. Кріс підійшла до вікна. Зачинене. Помацала радіатор. Гарячий.

Та що це зі мною?!

Здивована, вона рушила до ліжка і доторкнулася рукою до Регіниної щоки. Щока була гладенька й ледь спітніла.

Мабуть, я захворіла!

Вона глянула на доньку, на її кирпатий носик і вкрите ластовинням личко, зненацька нахилилася над ліжком і поцілувала її в щоку. «Я дуже люблю тебе», — прошепотіла вона, а тоді повернулась у свою кімнату, до ліжка й до сценарію.

Кріс спала. Їй снилася смерть в усіх моторошних подробицях, смерть, про яку ще ніхто й не чув; щось дзвеніло, вона задихалася, розчинялася, зникала в порожнечі, а в голові снувалося: мене не стане, я помру, мене не буде, навіки-віків, ой, татку, не дай їм, ой, не дай їм зробити це, не дай мені зникнути навіки! — і вона танула, заплутувалася, а навколо все дзвеніло, дзвені…

Телефон!

Вона підскочила, схопила трубку, серце гупало в грудях, а в шлунку була порожнеча.

Дзвонив помічник режисера.

— Рівно о шостій у гримі, кицю.

— Гаразд.

Вона поклала трубку. Ще кілька хвилин посиділа нерухомо, пригадуючи сон. Сон? Така жахлива ясність. Відблиск черепа. Небуття. Невідворотність. Вона не могла всього того уявити.

Боже, цього не може бути!

Вона замислилась. Похилила голову.

Але ж це є! Є!..

Повернувшись із зйомки, Кріс пішла до ванної, тоді зазирнула в кухню.

— Ну, як там, Кріс?

За столом сиділа гарненька білявка років двадцяти з чимось. Шейрон Спенсер з Орегону. Останні три роки вона була вихователькою Регіни і секретаркою Кріс.

— Та все як завжди. — Кріс підійшла до столу і взялася переглядати пошту. — А де Рег?

— У дитячій кімнаті.

— Що робить?

— Ліпить. Здається, пташку. Для тебе.

— Саме те, що мені потрібно, — пробурмотіла Кріс.

Вона підійшла до плити і налила собі в чашку гарячої кави. Тоді сіла до столу.

— Як іде навчання?

Шейрон, спохмурнівши, запалила сигарету.

— Знову труднощі з математикою.

— Он як? Дивно.

— Сама знаю, це ж її улюблений предмет, — сказала Шейрон.

— Так, але ота «нова математика»… Боже, я б не змогла навіть наміняти дрібняків на автобус, якби…

— Привіт, ма!

Регіна підстрибцем убігла в двері й простягла до матері худенькі рученята. Руді кіски. Ніжне, ясне личко, вкрите ластовинням.

— Привіт, моя пташко!

Аж сяючи, Кріс схопила дівчинку в обійми, стиснула, палко поцілувала в щоку. Потім відхилила її від себе й почала нетерпляче розглядати ніжне дитяче личко.

— Що ти сьогодні робила? Що цікавого?

— А, всяке таке…

— Ну, що саме?

— Ой, дай згадаю. — Притиснувши коліна до материних, дівчинка легенько похитувалась назад і вперед. — Ну, по-перше, вчилася…

— Еге.

— Ще малювала.

— Що ти малювала?

— Ну, квіти, ти ж знаєш. Стокротки. Тільки рожеві. А потім… Ага! Коня! — Вона раптом розхвилювалася, очі її розширились. — У того чоловіка, знаєш, там унизу, на річці, є кінь. Ми собі йшли, чуєш, мамо, а тут з’явився цей кінь, такий гарний! Ой, мамо, ти б його побачила! А той чоловік дозволив мені на нього сісти! Слово честі! Ну, десь на хвилину!

Кріс, розвеселившись, непомітно підморгнула до Шейрон.

— Ма, може підемо в «Хот Шопп»? — попрохала Регіна. — А?

Кріс взяла доньку за руку, ніжно всміхнулася й поцілувала її.

— Біжи нагору, вдягнись, і вирушимо.

— Ой, я так люблю тебе!

Регіна вибігла за двері.

— Сонечко, надягни нову сукенку! — гукнула їй услід Кріс.

— Як ти дивишся на нову пропозицію? — замислено спитала Шейрон.

Кріс знов узяла пошту, почала байдуже перекладати листи з компліментами.

— Вони хочуть узяти тебе за режисера, — спокійно видихнула Шейрон разом із димом своєї сигарети.

— Що?!

— Прочитай листа.

— О боже, Шер, ти жартуєш!

Кріс схопила листа,