очей з Артура, який стоїть у вікні.
Непрохана сльоза котиться по її щічці.
— Я незабаром повернуся, — шепоче Артур.
— Я чекатиму! — відповідає Селенія.
І, вірячи в терпеливість і мудрість, у цей фундамент, на якому стоїть дім надії, Артур зачиняє вікно.