Юрій Смолич ДИТИНСТВО Повість НАШІ ТАЙНИ Роман ВІСІМНАДЦЯТИЛІТНІ Роман

^©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Упорядкування і примітки Н. О. ІШИНОЇ

Вступна стаття В. Г. БЄЛЯЄВА

Редактор тому І. О. ДЗЕВЕРІН

ЮРІЙ СМОЛИЧ

Революція і література — нероздільні. Буремні героїчні дні Великого Жовтня — початок нової, соціалістичної епохи в історії людства — це і живлюще джерело, першопочаток нової літератури нового світу. Молоді творці, письменники першого призову П. Тичина, В. Еллан, П. Панч, А. Головко, В. Сосюра, Остап Вишня, О. Довженко, Ю. Яновський, торували шляхи радянського мистецтва, своїми пошуками і звершеннями утверджували його новий естетичний ідеал, нове ідейне спрямування, новий зміст і нові форми. «Порядком творчої практики, — підсумовував з висоти п'ятдесятиріччя Жовтня Юрій Смолич, — це питання стояло перед кожним літератором ї кожного дня: що писати і як писати, щоб література якнайкраще прислужилася справі революції. І відповідь потрібна була невідкладна, негайна — не завтра, а тільки сьогодні» ^[1] .

Художнє осмислення революційних перетворень життя завжди було в основі змісту радянської літератури. Це всеохоплююче завдання визначило й увесь напрям, характер суспільно-творчого буття учасника і свідка становлення нового суспільства і нової людини, одного з фундаторів української радянської прози Юрія Корнійовича Смолича. Невтомний трудівник літератури, що вперше виступив на сторінках періодики саме 1917 р. І всі твори присвятив сучасності, вже наприкінці життєвого шляху так сформулював своє творче кредо: «Я починав з сучасної теми: в роки, коли я починав, громадянська війна та роки одразу по ній і були сучасністю, а в творчості — сучасною темою. Цій темі я залишився, сказати б, вірним чи не всі півстоліття моєї творчої роботи, дарма що за плином часу сучасна на ті часи тема перетворилася на історико-революційну. А поза тим я й далі вважаю її сучасною, тобто надзвичайно важливою в нашій дійсності. Адже це тема початку нашого післяжовтневого, радянського соціалістичного життя, і відтворювати його для наступних поколінь — аж до нашої молоді в сьогоденні — ідейна справа найпершої ваги… Ніщо з історії Жовтневої революції та з життя покоління, що її творило, не може бути забуте» ^[2] .

Життя і боротьба покоління революції незмінно перебували у центрі творчої уваги митця, до яких би жанрових форм він не звертався: соціально-побутової повісті, роману-памфлета, пригодницького роману, детективу, науково-фантастичного роману, роману виховання, памфлета, історико-революційного, автобіографічного роману, есе, літературного портрета, різних форм мемуарної прози. Письменник виняткової творчої енергії, він постійно розширював аспекти відтворення панорами загальнонародного життя революційної епохи, він значною мірою збагатив проблемно-тематичні, жанрово-стильові, сюжетно-композиційні можливості української прози.

Юрій Корнійович Смолич народився 7 липня (за н. ст.) 1900 р. в місті Умані, в сім'ї вчителів. Його дитячі і юнацькі роки минали в Умані, Стародубі, Білій Церкві, Глухові, Кам'янці-Подільському. З 1913 р. живе у Жмеринці, де й закінчує 1918 р. гімназію. Тут він виступає з першими літературними спробами, редагує рукописний журнал «Штрихи», бере участь у самодіяльному драматичному гуртку.

По закінченні гімназії Ю. Смолич вступає до Київського комерційного інституту. Тікаючи від загрози гетьманської мобілізації, залишає інститут. У Жмеринці у «Добровільному загоні по боротьбі з висипним тифом» він працює санітаром, лікпомом, начальником моргу. Тоді ж Ю. Смолич став актором Червоноармійського театру-студії, з 1922 р. — у театрі ім. Івана Франка. У 1924–1928 рр. працює інспектором театрів Головполітпросвіти Наркомосу УРСР, редагує журнали «Сільський театр» (1926–1929), «Універсальний журнал» (1928–1929), пізніше — «Літературний журнал» (1936–1939), журнал «Україна» (1943–1950).

Ю. Смолич активно виступає з театральними рецензіями, оглядами, статтями, пише одноактівки («Гамбург на барикадах», 1927, «Веселі книгоноші», «Товариш Жінка», «Причал Малютка»). 1925 р. виходить книжка Ю. Смолича «Драмгурток у робітничому клубі». Вже після смерті письменника (26 серпня 1976 р.) було опубліковано книжку статей, рецензій і нарисів 20-х років «Про театр» (К., «Мистецтво», 1977).

Чимало років віддав Ю. Смолич найактивнішій діяльності на ниві театрального мистецтва як драматург, актор, критик, режисер, організатор нового театру. Однак у вирішальний для себе момент митець приймає остаточне рішення: «Я вибираю літературу». Цьому вибору письменник лишився вірним назавжди. З найменших літ, згадував Ю. Смолич в «Автобиографии», — захоплювався читанням, де поряд з Жюлем Берном, Майн Рідом, Купером, Буссенаром, були Гоголь і Достоєвський, «зачитувався кожним новим твором Горького і Короленка. Чимало віршів Пушкіна і Шевченка я знав напам'ять з того віку, коли не вмів ще читати» ^[3] . Захоплення літературою, вважав митець, стало поштовхом до непереборного бажання писати самому. Саме для формування художньої самосвідомості Смолича з його виробленою, сказати б, «літературною», манерою письма мало таке серйозне значення оволодіння надбанням класики. Час громадянського і творчого самоутвердження молодого митця припадає на період боротьби за перемогу Жовтня на Україні. В тих умовах традиції Бєлінського і Добролюбова, Шевченка і Франка, Рилєєва і Некрасова у свідомості юнака збагачувалися «революційним Поетичним словом» — «Дванадцятьма» О. Блока, «Лівим маршем» В. Маяковського. «Голосом революції взагалі і голосом революції в українській літературі зокрема і особливо» стали для Ю. Смолича «Удари молота і серця» В. Еллана, «Плуг» та «Псалом залізу» П. Тичини: «Поезії Тичини і Еллана повели мене і на реальну творчу путь, зміцнивши, конкретизувавши, а далі і реалізуючи моє власне тяжіння до літературної творчості. Вони прямо і безпосередньо допомогли й формуванню мого громадянського світогляду… повели до свідомого і активного жадання віддати і себе, і працю свою, і творчість на посильну участь у комуністичному будівництві, на ствердження комуністичного світогляду… На цьому здобула для мене виразність і конкретність і сама концепція: революція і література» ^[4] .