«Якою ж буде його доля? — подумав Іван Іванович. — Не треба, ні, не треба, щоб у нового Біма, який починає життя, повторилася доля мого друга. Не хочу я цього. Не треба».
Іван Іванович устав, випростався й майже крикнув:
— Не треба!
Ліс коротким відлунням повторив кілька разів: «Не треба… не треба… не треба…» Й замовк. А була весна.
І краплинки неба на землі. І було тихо-тихо.
Так тихо, ніби й немає ніде ніякого зла.
Але… все-таки в лісі хтось… вистрілив! Тричі вистрілив.
Хто? Навіщо? В кого?
Може, лиха людина поранила отого красеня дятла й добивала його двома зарядами…
А може, хтось із мисливців закопував собаку, і йому було три роки…
«Ні, неспокійно і в цьому блакитному храмі з колонами із живих дубів», — так подумав Іван Іванович, стоячи з непокритою білою головою й звівши очі до неба. І це було схоже на весняну молитву.
Ліс мовчав.
Гаврило Миколайович Троєпольський народився 29 листопада 1905 року в с. Новоспасівка нині Грибанівського району Воронезької області. Закінчив сільськогосподарське училище. Перші п'ять років після того (1925–1930 рр.) працював сільським учителем. З 1930 по 1953 рік працював агрономом на опорному пункті Воронезької сільськогосподарської дослідної станції і завідуючим Острогозькою сортоводослідною дільницею. В ті ж роки займався селекцією круп'яних культур. Ним виведено кілька сортів проса. Один із цих сортів «острогозьке 9» — районований. Перша літературна спроба Г. М. Троєпольського відноситься до 1938 року. Тоді в альманасі «Литературный Воронеж» було опубліковано його оповідання «Дідусь». Він вів літературні записи найбільш примітних випадків життя, замальовував портрети окремих осіб. Потім ці спостереження склалися в оповідання. Він назвав їх «Записки агронома» і послав у журнал «Новый мир». Тут вони були опубліковані в 1953 році. Пізніше до цих оповідань додалося ще кілька, і вийшла цілісна книга, яку читачі і критики оцінили як річ талановиту й самобутню. В сорокавосьмирічному віці Г. Троєпольський став відомим письменником — випадок в історії літератури дуже рідкісний. В 1956 році вийшла друга книга «Біля крутого яру». За його сценарієм було поставлено кінофільм «Земля і люди». В 1948 році почав писати роман «Чорнозем» — про російське селянство перших післяреволюційних літ і періоду суцільної колективізації. Перша книга роману опублікована в журналі «Подъем» (Воронеж) в 1958 році, друга — в тому ж журналі в 1961 році. В 1959 році побачила світ повість «Кандидат наук», яка одержала високу оцінку. В повісті «В комишах» (1963 р.) письменник виступає як співець хліборобської праці, зачарований красою рідної природи. Широкий відгук у громадськості викликали публіцистичний нарис «Про ріки, грунти і таке інше» та виступ у газеті «Правда» (1966 р.) на захист навколишньої природи. Г. М. Троєпольському належить також п'єса «Постоялець» (1971 р.). Твори письменника перекладено на багато мов народів Радянського Союзу та на іноземні мови. В повісті «Білий Бім Чорне вухо» (1971 р.) Г. Троєпольський з великою вірою показує перемогу добра над злом і неправдою, піднімає складні моральні проблеми. Цей твір відзначено Державною премією СРСР за 1975 рік.
ГАВРИЛО МИКОЛАЙОВИЧ ТРОЄПОЛЬСЬКИЙ (Біографічна довідка)
Гаврило Миколайович Троєпольський народився 29 листопада 1905 року в с. Новоспасівка нині Грибанівського району Воронезької області. Закінчив сільськогосподарське училище. Перші п'ять років після того (1925–1930 рр.) працював сільським учителем. З 1930 по 1953 рік працював агрономом на опорному пункті Воронезької сільськогосподарської дослідної станції і завідуючим Острогозькою сортоводослідною дільницею. В ті ж роки займався селекцією круп'яних культур. Ним виведено кілька сортів проса. Один із цих сортів «острогозьке 9» — районований. Перша літературна спроба Г. М. Троєпольського відноситься до 1938 року. Тоді в альманасі «Литературный Воронеж» було опубліковано його оповідання «Дідусь». Він вів літературні записи найбільш примітних випадків життя, замальовував портрети окремих осіб. Потім ці спостереження склалися в оповідання. Він назвав їх «Записки агронома» і послав у журнал «Новый мир». Тут вони були опубліковані в 1953 році. Пізніше до цих оповідань додалося ще кілька, і вийшла цілісна книга, яку читачі і критики оцінили як річ талановиту й самобутню. В сорокавосьмирічному віці Г. Троєпольський став відомим письменником — випадок в історії літератури дуже рідкісний. В 1956 році вийшла друга книга «Біля крутого яру». За його сценарієм було поставлено кінофільм «Земля і люди». В 1948 році почав писати роман «Чорнозем» — про російське селянство перших післяреволюційних літ і періоду суцільної колективізації. Перша книга роману опублікована в журналі «Подъем» (Воронеж) в 1958 році, друга — в тому ж журналі в 1961 році. В 1959 році побачила світ повість «Кандидат наук», яка одержала високу оцінку. В повісті «В комишах» (1963 р.) письменник виступає як співець хліборобської праці, зачарований красою рідної природи. Широкий відгук у громадськості викликали публіцистичний нарис «Про ріки, грунти і таке інше» та виступ у газеті «Правда» (1966 р.) на захист навколишньої природи. Г. М. Троєпольському належить також п'єса «Постоялець» (1971 р.). Твори письменника перекладено на багато мов народів Радянського Союзу та на іноземні мови. В повісті «Білий Бім Чорне вухо» (1971 р.) Г. Троєпольський з великою вірою показує перемогу добра над злом і неправдою, піднімає складні моральні проблеми. Цей твір відзначено Державною премією СРСР за 1975 рік.