відчайдушно боронилась, прагнучи втекти від ворогів, проте їй це не вдавалось. Спочатку орли видались Урфінові не дуже великими, та вони почали знижуватись, і Джюс пересвідчився, що птахи ці велетенські.

Страшна битва точилась далі, клекіт страхітливих орлів ставав чимраз голосніший, бо птахи наближались до землі. Поранений птах слабшав під ударами ворогів, його рухи ставали щораз безладнішими і раптом, склавши крила він, перевертаючись, полетів донизу.

Орел з глухим шумом упав на лужок перед Урфіновим будинком. Городник лякливо наблизився до нього. Птах, навіть смертельно поранений, ударом крила ненароком міг убити людину.

Підступивши до орла, Урфін побачив, що той був колосальних розмірів: Його розпростерті крила зайняли весь лужок від краю до краю, а там було кроків тридцять. А ще Урфін з подивом відзначив, що птах живий. Його тулуб ледь помітно трепетав, у погляді дивно змішалися гордість і благання. Двоє інших орлів спускалися з видимим наміром добити ворога.

Джюс схопив здоровенного кілка, який стояв біля огорожі і підняв його з рішучим виглядом. Нападники рвонули вгору, одначе й далі кружляли над Урфіновим володінням.

— Вони мене доб'ють, — сказав поранений орел. — Копай поряд зі мною яму і прикинься, що збираєшся мене поховати. Мої вороги покинуть цей край лише після того, як пересвідчаться, що мене закопано. Коли смеркне, я сховаюсь у кущах, а ти скинеш землю в порожню яму.

Вночі хитру вигадку було втілено в життя, і вранці страхітливі орли, покружлявши над порожньою могилою, полетіли на північ.

ІСТОРІЯ КАРФАКСА

езліченні дива Чарівної країни! І цілого людського життя не вистачило б дізнатися про них усіх. Неначе й не така вже й велика вона була, а яким розмаїттям природи відзначалась, скільки людських племен, незвичайних тварин і птахів її населяло!

У відлюдній долині Кругосвітніх гір, у північній їх частині, жило плем'я гігантських орлів. Звідти був родом Карфакс, несподіваний гість Урфіна Джюса.

Ось що розповів вигнанцеві Карфакс, коли оклигав від ран.

— Наше плем'я мешкає в Кругосвітніх горах дуже давно, — говорив орел, — чисельність його невеличка. А спричинило до цього ось що. Наша їжа — тури й гірські козли, які населяють схили гір і глибокі ущелини. Козлине плем'я могло б розмножуватись і жити без турбот, проте цьому перешкоджаємо ми, орли полюючи за ними.

З нашою зіркістю, силою і швидкістю польоту ми могли б винищити всіх козлів і турів проте ми цього не робимо. Зникнення тварин означало б і наш кінець: ми вимерли б з голоду. І тому ще з давніх часів число членів нашого племені не повинно перевищувати однієї сотні.

— Як же це вам вдається? — спитав зацікавлений Урфін.

— Наші закони щодо цього дуже суворі, — відповів Карфакс. — Орлина сім'я має право вивести пташеня лише в тому випадку якщо хтось із дорослих членів племені вмирає від старості чи гине від нещасливого випадку, приміром, розіб'ється об скелю при необачному нападі на здобич.

— Але хто ж дістає право дати заміну померлому?

— Це право дається в порядку суворої черги всім сім'ям, які населяють Орлину долину. Звичай свято виконувався впродовж століть, однак недавно його було порушено, і це принесло нашому народові величезні біди. Ми живемо дуже довго, — провадив далі Карфакс — півтораста-двісті років, тому в нашій долині малюк з'являється далеко не кожен рік. Подивився б ти, як доглядають його орлиці, як сваряться, кому погодувати пташеня чи пригріти під крилом! Часто вони відпихають від маляти рідну матір… Що вдієш, — зітхнув Карфакс, — материнські почуття у наших жінок сильні, а щастя вивести дитинча дістається кожній з них всього раз-два за її довге життя.

«У нас, людей з цим ділом простіше, — подумав Урфін. — Можна мати скільки завгодно дітлахів, хоча це — неабиякий клопіт».

Карфакс вів далі:

— Мені вісімдесят років, це в нас, гігантських орлів, найбільший розквіт сили й здоров'я. Цього року черга вивести пташеня вперше дісталася мені й моїй подрузі Арамінті. Як радісно чекали ми того щасливого дня коли їй буде дозволено знести яйце! Яке затишне гніздечко з тоненьких гілочок і листя приготували в заглибленні скелі!.. І все пропало. Підлий вождь Аррахес, порушивши древній закон, заявив, що пташеня буде виведене в його сім'ї! Йому потрібен був спадкоємець, бо його єдиний син незадовго перед тим розбився, полюючи на тура…

Карфакс тремтів від обурення, розповідаючи про безчесний вчинок вождя, а городник з насмішкою думав про те що вже хто-хто, а він, Урфін, не став би гарячкувати через таку дрібницю.

— Скажи, чоловіче, чи був достойний Аррахес лишатися нашим вождем після такого безчесного порушення батьківських звичаїв? Я принаймні вважав, що було б ганьбою коритися йому. У мене знайшлися прибічники. Ми готували повстання, щоб скинути Аррахеса. На нещастя до наших лав пробрався ниций зрадник, він про все повідомив вождя, виказав імена змовників. Аррахес і його посіпаки нагло напали на нас Кожен з моїх друзів мав справу з двома-трьома супротивниками Арамінта загинула в перші хвилини бою. На мене накинулись Аррахес і орел, який виказав змову. Рятуючись утечею, я перетнув Кругосвітні гори і заглибився у Чарівну країну. Вороги не відставали… Регату ти знаєш, — стомлено закінчив Карфакс.

Запала довга мовчанка. Потім орел заговорив:

— Моє життя в твоїх руках. Вернутися в гори я не можу. Якщо навіть я поселюся в найвіддаленішій їхній частині, Аррахес і його шпигуни вистежать мене і вб'ють. Полювати у ваших лісах мені неможливо. Ти годуєш мене звірятами, яких називаєш зайцями і кроликами. Вони смачні, та хіба я можу розгледіти їх у густих хащах і тим більше схопити кігтями…

Подумавши, Урфін сказав:

— Тупотун ловить для тебе дичину і робитиме це, аж поки ти одужаєш. А тоді подивимось, може, я придумаю, як тебе прогодувати.

І тут у темній Урфіновій душі зародилася думка, що цей велетенський птах може прислужитись йому. Хіба це не той довгожданий засіб знову вибратися з невідомості і «схопити долю за роги», як він полюбляв висловлюватись.

«Проте мені треба бути дуже обережним, — міркував Урфін. — Цей птах з його дивними уявленнями про справедливість не стане допомагати мені, якщо вважатиме мої дії хоч найменшою мірою безчесними… А втім, не буду квапитись, у мене вистачить часу все обміркувати».

ЗАДУМИ