Серед усього, що сплило нагору, були якісь старі папери і фальшиві монети, було волосся моїх дітей і шматок савана, котрим я оповив колись мертву коханку. Були там пір'їни невідомих птахів і зуб мого собаки, були там і букви з прокляття ВесіХіісі. Та раптом я помітив щось мале і кругле, що швидко пхалось з-поміж інших речей у напрямі до дідового дрантя. Я вхопив то і не дивлячись запхав собі до рота. І враз тоді упізнав смак старцевих коралів. ВесіХіісі люто засичала, ствердла й розкололась навпіл. Під її вмерлою плоттю-водою на самій мідяній землі відкрились мені тисячолітні написи і зліпки з лиць давно вже не живих людей. Я ходив і вдивлявся в ті зліпки, поки врешті не уздрів себе Тоді я ліг лицем у мідяну землю. Я вклав свою голову в ту, лишень мою, заглибину й перестав дихати.

* * *

Єрусалим стояв, не рухався. Кудись лишень поділась брама з написом ''Украсти''. Я був прийшов сюди заради неї, але тепер вже не пам'ятаю, нащо вона мені була. Єрусалим не рухався. Зате - о Боже - міг тепер ходити я. Дивлячись лише на край дахів - на їх кордон із небом, я повільно рушив до міста, а за кількасот кроків на мене спокійно чекав мій старий учитель – святий на ім'я Єкам’ам.

27.02.02

Київ