мопедика якимось мотлохом, він хутко заснув. Одначе зовсім скоро – хоча він не зовсім був певний, відбувалося те насправді чи вві сні – до нього нагодилася відвідувачка. Горище було темним, як смертний гріх, і про те, що гостя була жіночої статі, Маркіян узнав лише завдяки її надсадному, гарячому диханню і липкому запаху тіла. Такий запах могла мати тільки дуже дозріла, хтива і небезпечна жінка. Так думав Маркіян. Його тоді наче спаралізувало, він не знав, дихати йому чи ні, спробувати рухнутися чи сподіватися не видати своєї присутності. Хоча останнє було вже зовсім недолугим: раз вона вже сюди явилася... Маркіян з неприємністю усвідомлював, що смертельно боїться. Жінка тим часом лягла біля нього і підсувалася все ближче. Тепер він уже відчував її дихання у себе на грудях. На чолі в Маркіяна виступив зимний піт. Найгіршим йому видавалося те, що він анічогісінько не міг побачити у тій жахливій темряві. Він просто лежав і здерев’яніло чекав. Жінка не квапилася. Вона повільно вивчала близькість Маркіяна. Засунула велику гарячу долоню йому під футболку. Поводила нею Маркіяновими грудьми і животом, потім забрала руку і видала якесь плямкання, наче пробувала на смак його піт. Маркіянове серце билося йому в гортані. Жінка вдоволено захуркотіла і задерла Маркіянову футболку аж йому на обличчя. Відтак узялася до джинсів. Вони в Маркіяна були не на блискавці, а на ґудзиках, тому їй довелося трохи помучитися. В густому повітрі зависла її злість. Нарешті із застібками було покінчено. Жінка рвучко стягнула джинси вкупі з Маркіяновими майтками і важкою розпашілою масою напливла йому на чресла. Напівмертвий від страху і збудження Маркіян відчував, як саму середину його єства щось засмоктує, пожирає, лиже тисячею розпечених язиків і вивертає сподом догори. Він раптом закричав, кричав отак щодуху, але зовсім не чув свого крику. Рота йому наче було заткнуто, там ніби також існувало щось глевке і тепле, щось, що рухалося і позбавляло його будь-якої можливої активності. Те щось ще й мало на собі волосся і цього Маркіян уже не витримав. Він відчув такий страшний напад нудоти, що миттю скинув із себе нападницю і, шпортаючись у власних джинсах і гримаючись головою об дахові балки, зістрибнув таки з горища й навпомацки відпорпав свого мопеда. Те, що він підвернув ногу і вибив колінний меніск, як і те, що десь із сорок кілометрів його джинси волочилися за ним слідом, ставши шматою невизначеного кольору, він узнав лише потім. А тоді, гарячково штрикаючи ключем свій мопед куди попало, і, знайшовши врешті правильну дірку, завівши двигун, Маркіян трусився, як у лихоманці. Там, на горищі, чувся якийсь нелюдський пронизливий вереск, роззлощене виття і неймовірний гуркіт – так, ніби велетенська дика тварина вагою не менше центнера не могла знайти виходу з розпеченої кімнати і билася об стіни. Та врешті таки знайшла і гепнулася на підлогу сарайчика. Те, що Маркіян побачив боковим зором у темряві, змусило його газонути так, як жодному міці хаккінену і не снилося: була то ніяка не жінка. На розпливчатій плоті (так, ніби шкіра завелика на три розміри) сиділа велетенська, покрита чи то шерстю, чи то мохом голова, і волала та голова незгірше за нацрадіо у неділю на Хрещатику. Одним словом, якби Маркіян встиг одягнути тоді штани, він обов’язково би у них наклав.

Доїхавши тоді, доки дозволили запаси пального, Маркіян знесилено звалився на траву.

- Нічогенький же у мене перший сексуальний досвід, - і він тут же вирішив заїхати ввечері на якусь дискотеку і переспати з першою-ліпшою дівулею, що до нього причепиться.

- Бо так ще, чого доброго, дістану страх-огиду до жіноцтва.

Тодішньому Маркіянові це видавалося катастрофою. Він таки здійснив свій план – перша “малолєтка”, що повисла у нього на шиї, дістала те, чого прагнула. Маркіян із його зовнішністю незіпсованого Антоніо Бандереса міг собі дозволити бути пасивним. Дівчисько аж пісялося від щастя, а Маркіян, лежачи на спині із закритими очима, раз-по-раз уявляв собі, що сталося б, аби він не знайшов тоді ключа.

- Це що тут у тебе? – торкнулася дівчинка напухлого Маркіянового коліна, коли вони вже просто лежали на її ж розістланому плащику.

- Ай, не рухай! – таки було боляче. – Треба би льоду.

- Та ні, вже треба до лікаря, - серйозно заявила дівчинка. – Ти вибив меніск.

- А ти звідки знаєш? – Маркіян починав злитися на таку авторитетність.

- А я в медучилищі вчуся.

Тепер, по спливу років, ця історія здавалася Маркіянові смішною і напівзатертою. Він звик іронічно ставитися до будь-яких своїх звершень – хороших і зовсім навпаки – тому, варто зазначити, темряви хлопець не боявся.

- Хрінова містика якась... Пародія на “Вечори на хуторі...” – однак цього разу Маркіянові самопереконання не давали звичного результату – якась сила невтримно тягнула його у напрямку заходу сонця.

- Якщо сісти на літак і летіти зі швидкістю Земної кулі на Захід, зрештою, постійно залишатимешся в тому ж дні. Здається, так? Але на біса мені цей день?

І Маркіян сів на мотоцикла. Поміж іншого причандалля на кермовій панельці в нього був іще й компас, тож навіть у випадку негоди напрямок не втратиться.

2. HELLO DARKNESS

„Шкода, що ми не зустрілися раніше, тоді я й спавді був охуєнним коханцем.

Тепер руїна”.

- Руїна, - повторила Етва і натисла кнопку “reply”. – Руїна, чорт забирай. Вчора мене трахала руїна. Аякже.

Вона відірвалася від комп’ютера, щоби підійти до прасувальної дошки і, провівши гарячою праскою по свіжому простирадлу, покласти долоню на теплу й вологу тканину.

- Як тіло твоє - тепле і п’янке... Фе, який класичний пронос. Інтимна, мамцю, лірика. Ой радуйся, земле, Рік Новий народився...

По слові „народився” Етва мимоволі притулила долоню собі до живота. Втім, хутко її звідти прибрала і повільно почала пестити собі груди крізь тонку бавовну спортивного светерка із цифрою „6”.

Життя Етви було дуже успішним. Етва у житті була дуже успішною. Вельми. Погладжуючи собі груди й шовковистий живіт, заплющивши очі, Етва згадувала свою університетську конвокацію. Церемонія церемоній. Найвидатніша студентка Північної Академії Тонких Мистецтв.

- Вчорашній ранок у їхній ванній. Ліпший за конвокацію.

Маґістерська шапочка і умивальник квартири вже іншого, не університетського північного міста.

Дощ на її чорно-червоному волоссі, штучний дощ із блискіток і квіткових пелюсток, діти несуть усе нові і нові квіти, Етва