повішениць-покоївок та підкинутих немовлят — для того тепер є «Поліцейське зведення міських подій», яке розсилають по відділах у другій половині дня.

Ксаверій Феофілактович затишно позіхнув і поглянув поверх черепахового пенсне на письмоводителя, чиновника 14 класу Ераста Петровича Фандоріна, що втретє переписував тижневий звіт для пана обер-поліцмейстера. Нічого, подумав Грушин, хай змолоду привчається до акуратності, сам потім дякуватиме. Ач, моду взяли — сталевим пером калякати, і це ж бо високому начальству. Ні, голубчику, ти вже непоспіхом, по-стародавньому, гусячою пір'їнкою, з усіма розчерками й закарлючками. Його превосходительство самі при імператорі Миколі Павловичу зростали, порядок і чиношанування розуміють.

Ксаверій Феофілактович щиро зичив хлопчині добра, по-батьківськи жалів його. Та й справді, жорстоко доля обійшлася з новоспеченим письмоводителем. У дев'ятнадцять років залишився круглим сиротою — матері змалечку не знав, а батько, гаряча голова, розтринькав статки на пусті прожекти, та й Богові душу віддав. Під час залізничної лихоманки розбагатів, під час банківської — зубожів. Як почали торік комерційні банки лопатись один за одним, так чимало достойних людей з торбами пішли. Найнадійніші процентні папери перетворилися на сміття, на ніщо. Ось і пан Фандорін, відставний поручик, сконавши зараз же від удару, нічого, окрім векселів, єдиному синові не лишив. Хлопчикові б гімназію закінчити, та до університету, а замість цього — будь ласка із рідних стін на вулицю, заробляй шмат хліба. Ксаверій Феофілактович із жалем крякнув. Авжеж, іспит на колезького реєстратора сирота склав, для такого вихованого юнака справа нехитра, тільки нащо його в поліцію занесло? Служив би по статистиці чи хоча б по судовій лінії. Все романтика в голові, все таємничих Кардудалів ловити мріємо. А в нас, голубчику, Кардудалі не водяться (Ксаверій Феофілактович несхвально похитав головою), в нас усе більше штани просиджувати і протоколи писати про те, як міщанин Голопузов сп'яну законну дружину та трьох малих діток сокирою ухекав.

Третій тиждень служив у Розшукному юний пан Фандорін, а вже твердо знав Ксаверій Феофілактович, бувалий сищик, битий жак, що не буде з хлопчака пуття. Надто ніжний, надто тонкого виховання. Взяв його одного разу, першого ж тижня Грушин на місце злочину (це коли купчиху Крупнову зарізали), так Фандорін поглянув на убієнну, позеленів увесь і вздовж стіночки, вздовж стіночки у двір. Видок у купчихи і справді був неапетитний — горлянка від вуха до вуха розпанахана, язик висолоплений, очі вирячені, ну й кровищі, само собою, море-окіян. Взагалі, довелося Ксаверію Феофілактовичу самому й дізнання провадити, і протокола писати. Справа, по правді сказати, вийшла нехитра. У двірника Кузикіна так очиці бігали, що Ксаверій Феофілактович одразу звелів городовому брати його за комір та в кутузку. Два тижні сидить Кузикін, віднікується, та це нічого, зізнається, більше ж різати купчиху було нікому — тут у пристава за тридцять літ служби нюх виробився вірний. Ну а Фандорін і в канцелярії знадобиться. Ретельний, пише грамотно, мови знає, тямущий, та і в спілкуванні приємний, не те що гіркий п'яниця Трохимов, минулого місяця переведений із письмоводителів у молодші помічники околодочного на Хитровку. Нехай там спивається та начальству грубіянить.

Грушин сердито забарабанив пальцями по оббитому нудним казенним сукном столу, дістав із жилетної кишеньки годинника (ох, до обіду ще далеченько) й рішуче присунув до себе свіже число «Московських відомостей».

— Ану чим нас подивують нині, — промовив уголос, і юний письмоводитель охоче відклав осоружне гусяче перо, знаючи, що начальник зараз почне зачитувати заголовки та всяку всячину, супроводжуючи читання своїми коментарями — була у Ксаверія Феофілактовича така звичка.

— Погляньте тільки, Ерасте Петровичу, на першій же сторінці, на найвиднішому місці!

«НОВІТНІЙ АМЕРИКАНСЬКИЙ КОРСЕТ

«ЛОРД БАЙРОН»

із найміцнішого китового вуса

для чоловіків, які

прагнуть бути стрункими.

ТАЛІЯ — ДЮЙМ, ПЛЕЧІ — САЖЕНЬ!»

— А літери ж бо, літери — аршинні, і нижче, дрібненько так,

«ГОСУДАР ВІДБУВАЄ В ЕМС».

— Звичайно, подумаєш — государ, чи й не велика птиця, інша річ «Лорд Байрон»!

Бурчання предоброго Ксаверія Феофілактовича дивно подіяло на письмоводителя. Він зніяковів чомусь, зашарівся, а довгі дівочі вії винувато затремтіли. Коли вже мова зайшла про вії, доречно буде описати зовнішність Ераста Петровича докладніше, бо йому судилося відіграти ключову роль у дивовижних і страшних подіях, котрі незабаром сталися. Це був дуже миловидний юнак, з чорним волоссям (яким він потай пишався) та блакитними (шкода, краще б теж чорними) очима, доволі високого зросту, з білою шкірою та клятим, незнищенним рум'янцем на щоках. Відкриємо вже заразом і причину, з якої так збентежився колезький реєстратор. Річ у тім, що позавчора він потратив третину свого першого місячного жалування на так спокусливо розписуваний корсет, ходив у «Лорді Байроні» другий день, витримуючи неабиякі муки в ім'я краси, й тепер запідозрив (абсолютно безпідставно), що проникливий Ксаверій Феофілактович розгадав походження богатирської постави свого підлеглого і хоче посміятися з нього.

А пристав уже читав далі:

«ЗВІРСТВА ТУРЕЦЬКИХ БАШИБУЗУКІВ У БОЛГАРІЇ».

— Ну, це не для передобіднього читання…

«ВИБУХ НА ЛИГІВЦІ.

Наш С.-Петербурзький кореспондент повідомляє, що вчора о 6.30 ранку, на Знаменській вулиці в доходному домі комерції радника Вартанова прогримів вибух, який розніс ущент квартиру на 4 поверсі. Поліція, що прибула на місце, виявила спотворені до невпізнанім останки молодого чоловіка. Квартиру знімав якийсь пан П., приват-доцент, труп котрого, очевидно, й виявлено. Судячи з вигляду житла, там було влаштовано щось на зразок таємної хімічної лабораторії. Статський радник Бриллінг, який керував розслідуванням, припускає, що на квартирі вироблялися пекельні машини для терористичної організації нігілістів. Розслідування триває».

— Т-так, слава Всевишньому, що в нас не Пітер.

Юний Фандорін, судячи з блиску очей, був щодо цього іншої думки. Увесь його вигляд красномовно говорив: ось, мовляв, у столиці люди