кабінеті) у фальсифікації «ленінградської справи» і садистських звірствах, сидів у Лефортовській тюрмі; дати будь-які показання відмовився категорично; слідчого відхилив.

Коли до нього в камеру прийшов генерал, працівник ЦК в минулому, призначений (після арешту Берії) заступником Головного військового прокурора, який проводив реабілітацію всіх необгрунтовано репресованих, Абакумов похмуро спитав:

— У чому справа? Я ж сказав — ніяких показань не буде. Крапка і ша. І взагалі — хто ви такий? Я вас раніше не бачив.

— Я заступник військового прокурора.

Абакумов зареготав: у цьому його веселому, зухвалому реготі не було нічого награного чи, більше того, істеричного:

— Ти мені баки не забивай, «прокурор»! Ні на Луб'янці, ні в Лефортові ноги прокурора не було й не буде! Це наша вотчина! І на біса зі мною комбінації крутити, я їх всі напам'ять знаю!

Генерал вийняв посвідчення, підписане Прокурором СРСР, простяг Абакумову:

— Ось, ознайомтесь…

Той узяв червону книжку, розгорнув, читав довго, ворушачи губами, разів п'ять, не менше, потім книжку акуратно закрив, повернув її генералові, обхопив голову руками й став повільно розхитуватися з боку в бік, повторюючи:

— Все… Все… Все… Все кінчено… Кінець… Кінець Державі… Кінець батьківщині, кінець святому ділу, кінець, кінець, кінець…

…Назавтра став давати показання, вишкрібатися.

Тримався зовсім байдуже, лише один раз розбушувався: «Я санкції на розстріл лікаря Шимеліовича й Етінгера не давав! У паперах генералісимуса шукайте!»

Був засуджений до розстрілу.

Розстріляли.

«Золоту Зірку» Героя Радянського Союзу Всеволод Володимирович Владимиров (Ісаєв) одержав з рук Ворошилова, який разом із Сталіним і Молотовим шістнадцять років тому підписав список на розстріл учителів і друзів Ісаєва товаришів Уборевича, Антонова-Овсієнка, Постишева, Блюхера, Піляра, Сироєжкіна — немає ліку цьому списку.

Ісаєв потиснув руку «народному президентові», але обов'язкових у таких випадках слів подяки не виголосив, повернувся на своє місце за столом засідань, а перед початком колективного фотографування пішов, сказавши, що нездужає.

Через місяць він почав працювати в Інституті історії над темою «Націонал-соціалізм, неофашизм; модифікація тоталітаризму».

Ознайомившись із текстом дисертації, секретар ЦК Суслов порекомендував присвоїти товаришу Владимирову звання доктора наук без захисту, а рукописи вилучити, передавши у «спецхран».

Примітки

1

Орлова Надія Павлівна народилася в с. Літки Броварського р-ну на Київщині. Після закінчення середньої школи вступила на філологічний ф-т Київського державного університету ім. Т Г. Шевченка. З 1951 року працює в кінематографії: на студії хронікально-документальних фільмів, на кіностудії ім. О. Довженка як старший редактор, головний редактор художньо-творчого об'єднання, член сценарно-редакційної колегії. Багато працює в галузі художнього перекладу.

Н. П. Орлова — член Національних спілок кінематографістів та письменників України, заслужений працівник культури України, ветеран Великої Вітчизняної війни, ветеран кінематографії. Має ексклюзивні права на переклад українською мовою творів Ю. Семенова, який про авторизовані україномовні видання своїх книг сказав так: «Я гордий тим, що Україна багато видає мене мовою великого Шевченка. Перекладає мої твори Надія Орлова, людина високої української культури, яка блискуче володіє мовою» (ж-л «Україна» № 13, 1990).

(обратно)

2

ODESSA (нім. "Organisation der ehemaligen SS-Angehörigen", "Організація колишніх членів СС") — секретна організація нацистів, яка переправляла відповідальних співробітників партвї і СС в Іспанію і Латинську Америку після краху рейху.

(обратно)

3

Деканозов Володимир Георгійович (Деканозишвілі) (1898 — 1953) — радянський державний і політичний діяч, дипломат, співробітник спецслужб. У грудні 1938 р., з призначенням Лаврентія Берії нарком внутрішніх справ СРСР, був викликаний до Москви і призначений заступником начальника Головного управління державної безпеки НКВС. Один з головних організаторів чисток армії та органів внутрішніх справ на початку 1939 р. 24 листопада 1940 р. був призначений послом в Німеччині (зі збереженням посади заступник наркома закордонних справ) і зберігав посаду до оголошення війни (22 червня 1941), після чого його інтернували і обміняли на німецького посла в СРСР В. фон дер Шуленбурга на кордоні СРСР і Туреччини. У квітні 1953 р., в період посилення влади Берії після смерті Сталіна, був призначений міністром внутрішніх справ Грузинської РСР. 30 червня після арешту Берії його зняли з посади і заарештували як "члена банди Берії". Разом з Берією та іншими співробітниками органів ГБ засуджено Спеціальним Судовим Засіданням Верховного Суду СРСР до вищої міри покарання — розстрілу. Не реабілітований.

(обратно)

4

Контрреволюція (у деяких законодавчих актів РРФСР і СРСР також "контр-революція" і "к/р") — КК РРФСР від 1926 року, ст.58.1:

"Контрреволюційним визнається будь-яка дія, спрямована до повалення, підрив або ослаблення влади Робітниче-Селянських Рад та існуючого на підставі Конституції Р.Р.Ф.С.Р. Робітниче-Селянського Уряду, а також дії спрямовані на допомогу тій частині міжнародної буржуазії, яка не визнає рівноправності комуністичної системи власності, що приходить на зміну капіталізму, і прагне до її повалення шляхом інтервенції або блокади, шпигунства, фінансування преси і т. п. Контр-революційним визнається також і дія, яка, не будучи безпосередньо спрямована на досягнення зазначених цілей, однак, завідомо містить у собі замах на основні політичні або господарські завоювання пролетарської революції".

(обратно)

5

ГУРМЗ — Головне управління радянського майна за кордоном.

(обратно)

6

Спасибі (груз.)

(обратно)