- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (9) »
раче! - каже йому лисичка.- З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?
Поздоровкався і рак та й каже:
- Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.
А лисичка тоді йому:
- Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!
- Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.
- Як так, то й так,- каже лисиця.
Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підібгав усі вісім своїх ніг та й гукнув:
- Но!
От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб поділитись, де той рак чимчикує, аж чує позад себе:
- Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.
Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила:
- Чи то ж видано! - каже.
І більш не сміялася з рака.
ЛИСИЧКА-СУДДЯ
Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому,- щоб якраз по правді рівнесенько розділити. Один котик і каже: - Давай поділимо отак, упоперек! А другий каже: - Ні, розділимо краще вздовж! Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає: - А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся? - Так і так,- розказують котики,- ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру. - Е,- каже лисичка,- це можна дуже добре зробити! Ось дайте, я вам поділю! Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже: - Ні, оцей шматочок - більший, треба порівняти! Та й над’їла один шматочок. - А тепер,- каже,- оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб котромусь із вас кривда була! І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла,- то той шматочок над’їсть, то той,- поки стало два зовсім маленьких шматочки. - Ну,- каже лисичка,- оце ж маєте тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть! - Ну, добре,- кажуть котики,- але ж ти багато нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла? - Як - за віщо?! - одказала лисичка.- А я ж вас поділила!ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА І ВОВК-ПАНІБРАТ
Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує - пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть. - Здорові були, хлопці! - Здорова, здорова, лисичко-сестричко! - Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок! - Де ж таки - бичка за пиріжок. - Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!.. Таки знайшла одного,- проміняв. - Глядіть же,- каже,- хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс! Та й побігла і бичка гоном погнала. Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка,- аж там сміттячко... А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив'язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки.-Рубає та й приказує : - Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве! Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат. - Здорова була, лисичко-сестричко! - Здоров, вовчику-братику! - А де це ти взяла бичка-третячка та саночки? - От, де ж там! Бичка заробила, саночки зробила та й їду. - Ну то підвези ж і мене! - Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш! - Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу. - Та клади вже, ніде тебе діти. От вовк і поклав лапку. Від'їхали трохи, вовк і каже: - Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку. - Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш! - Ні, не поламаю. - Ну, клади! Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це - трісь! - Ой, лишенько,- каже лисичка,- санки тріщать!- Та ні, лисичко, то в мене кісточка хруснула. Ну, дарма,- їдуть... А вовчик знову: - Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку. - Та де ти її кластимеш? Тати мені зовсім санки поламаєш! Та ні, чого б вони ламалися? - Та вже клади! Тільки поклав, а саночки знову - трісь-трісь! - Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш! - Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я горішок розкусив. - Дай же й мені! - Так останній. Проїхали ще трохи. - Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь! - Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати! - Та я зібгаюсь так, що поміщусь. - Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу? - От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку. - Та вже сідай. От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки - трісь-трісь-трісь! Так і розсипались. Давай тоді його лисичка лаяти: - А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив! Лаяла його, лаяла, а тоді: - Іди ж тепер та рубай дерево на санчата! - Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева? - А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!» Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав: - Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве! Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти: - Нащо ж ти такого нарубав! - Коли воно таке рубається! - А чом же ти не казав так, як я тобі веліла? - Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!» - Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю! Пішла вона. А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах,- ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!» Приходить лисичка... - Ну, стривай, вовцюгане! Я ж- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (9) »