class="book">а прохання у мене одне:

"Коли буде гроза на морі,

прив'яжіть до щогли мене!"

шлях

Агей, передні!

Не робіть затору.

Чого спинились?

Вирушайте в путь.

Якщо вам тяжко їхати під гору, -

ті, що за вами, вас переженуть.

Обійдем шлях по висоті обочин,

де квіти мають бурштиновий мед.

... Пробачте, бджоли, ми їх потолочим,

нам конче треба рухатись вперед.

Аби ніхто від ноші не схилився

і не пристав, не вибився із сил...

Бо хто в путі надовго зупинився,

на того шаром осідає пил.

РАНКОМ

Світанок. Перша електричка.

Вікно рожеве і зелене.

А дівчина з худеньким личком

схиляється весь час до мене...

Ніяковіє, червоніє:

"Даруйте, зміна уночі..."

Та раптом обважніли вії,

заснула на моїм плечі.

Така чутлива, як билинка.

На косах промінь виграє...

Дорогі мої друзі! Скоро моя зупинка.

Обережніше, тихше, пересядьте на місце моє.

♦

На схилах, трав'янистих і вологих,

кострище розіклали вівчарі.

І падав дим на стомлені дороги,

і зник в туманах тільки на зорі.

Тоді торкнувся хлопець до флояри.

Теплом війнуло від малих ягнят.

І по-чаклунськи, наче воском ярим,

хтось вилив сонце в небозвід Карпат.

ДОБРЕ ЖИЮ

Звичай - гордість або прикмета...

У Карпатах,

гірському краю,

на питання:

- Як ви живете?

кожен мовить:

11

- Добре жию.

Може, вмерло дитя єдине,

ворожнеча з другом зайшла,

чи унадився вовк в полонину,

а чи поле вода пойняла, -

все одно в гірському краю

кожен мовить:

- Добре жию!

♦

Коли народжується вітер,

то бурею його не зву.

А що, як він не зломить віти,

а тільки здійме куряву?

Притрусить пилом трави, листя,

та так, що трудно буде змить,

що потім з них і злива чиста

брудною цівкою збіжить...

Коли народжується вітер,

то бурею його не зву.

Дивлюсь, як оживають віти,

і просто слухаю траву.

Тремтіння, шелест, наростання -

і вітер бурею вже став...

А я повірю в це остання -

після садів і після трав.

Ріка заховалась під кригу,

в снігах загубила слід.

І тільки в блакитну відлигу

над нею темніє лід.

А десь промерзає море,

без хвиль і вітрів живе.

Над білим його простором

лише хуртовина пливе.

Ну що ж, хай пливе-пропливає,

хай стомить, замучить, обридне

закрутить в дорозі, - дарма!

Під снігом таки впадає

ріка, якої не видно,

в море, якого, здається, нема.

♦

Не оплакуй ні мрій, ні згадок,

загуби своїм прикростям лік...

Щастя треба - на всякий випадок.

Сили треба - на цілий вік.

ПЕРШІ КРОКИ

Світ надзвичайно широкий

має укладисті далі.

Від того і перші кроки

майже завжди невдалі.

12

Безпомічні вірші перші.

Нещасне перше кохання.

Немає ніяких звершень,

а тільки одні поривання.

А потім проходять роки,

з'являється стримана сила.

Поглянеш - а перші кроки

вже й пилом давно притрусило.

І смішно тобі, й сердито,

і ти забуваєш часто:

для того щоб добре ходити,

раз десять треба упасти.

КАНАРЕЙКА

Плаття - під колір торішнього листя,

вицвіло мереживо на чепці.

Жінка спинилась.

Ні кроку з місця.

Палиця дрібно тремтить в руці.

Підходжу, дивлюся на неї зблизька.

Під руку беру - обережно ступа...

Лягла біля вуст їй болісна риска:

"Спасибі... Машини... А я сліпа..."

Слово за слово, розговорилась:

"Році в тридцятому, на Дніпрі,

донька єдина моя втопилась.

І я осліпла о тій порі.

Спасибі людям, в пригоді стали.

Поможуть завжди, лише звернись.

Я добре знала оці квартали".

І посміхнулась гірко: "Колись..."

Колись блукала тут вечорами.

З коханим проходила тут не раз.

Вгорі відчинялися вікна над нами,

і люди з вікон дивилися на нас.

"Це ж ми на якій?"

"А! праворуч звідси

стояла герань на високім вікні,

і ще там була канарейка в клітці...

А є тепер канарейка чи ні?"

І сумно, і радісно раптом стало,

що й досі герань на вікні не зів 'яла.

І дивно було, що в моїй столиці,

де цілі квартали згоріли до тла,

жила канарейка, маленька птиця,

співала й жила, і згоріть не могла.

♦

Є велике щастя - стрічати

теплоту молодих сердець,

котрі знають, що є початок,

і не відають про кінець.

13

Є початок, бо є світанок,

мати, сонце і перший крик,

бо новим було і незнаним

все, до чого ти згодом звик.

А кінця немає, бо зроду,

хоч найдовший вік проживи -

не надивишся ти на води,

не устежиш росту трави

Не домрієш, і не долюбиш,

не допишеш своїх пісень,

і не все найдорожче згубиш,

і, шукаючи, знайдеш не все.

♦

Буває тяжко впорожні.

Буває легко з тягарами...

Тягар душі - мої пісні -

мені буває легко з вами.

Я з вами в гору піднімусь -

і по дорозі не спочину.

Я з вами в горі засміюсь -

ніхто не знатиме причини.

Моя причина - при мені,

а я - при людях, з їх думками...

Буває тяжко впорожні,

Буває легко з тягарами.

♦

Якщо не можна вітер змалювати,

прозорий вітер на ясному тлі, -

змалюй дуби, могутні і крислаті,

котрі од вітру гнуться до землі.

вулиця солов'їна

Солов'ї співають повсюди,

але так назвали її,

бо гадали