не розмитий брід

і ти усе ще є не витекла на жодну

з обрубаних річок і на останніх жорнах

є вищий сурогат не пійло а політ

9.

є вищий сурогат не пійло а політ

крізь отвори очей в незранене повітря

є живність помирань і немочі палітра

і доокола нас тугих шаленців гніт

але коли навспак простелиться нам гідра

і голос оживе знервований як дріт

чи вистачить нам рил встромити цей болід

в судомне лоно сну розніжене від ситра

печерний сатанізм пристрільної колиби

розкриє нам своїх змарнованих співців

котрі на лежаках усіх пережили би

та жертва не зіб’є життя на манівці

і в брустверах лиця позначаться усі

від трьох каріятид до золотої риби

10.

від трьох каріятид до золотої риби

ілюзія казок дівоча ненасить

в них невсипущий мох опричником сидить

і на сумних митців чатують древні глиби

ментальність візантій похмура бронзи гидь

усе сповзлось на цю ілюзію садиби

чого не вкажеш сад який їм око вибив

чого не розідреш цю пасторальну мить

чи не від тебе власть відторгнути набрід

і еротична блаж дівочого розп’яття

продовжити лайном цей нездоровий рід

тому переш переш це недозріле шмаття

бо знаєш що тоді розвергнеться багаття

коли на парастас приляже новий міт

11.

коли на парастас приляже новий міт

і нові образи посходять до зеніту

ціна випробувань - краплина ціаніду

тягуча і терпка немов осиний мід

від сотні проникань не залишилось сліду

везіть моє руно крізь обереги вбрід

нехай повстане лом нестрижених борід

і хай перебере на себе цю колхіду

а як останній зблиск на постерунку здибів

і крихту приберіг для наднових імен

так і тобі скажу усталене простибі

у крихту почезань не вскочить ігумен

сумний даждьбожий світ коли з-поза рамен

дерева знають час дерева чують вибір

12.

дерева знають час дерева чують вибір

їх вірувань на світ ніхто не породив

освячення - це шлях відлучення води

це простір скрипаля що не осилив згиби

танцюйте кола хмар порушивши лади

розливши по степах дідівської оливи

під дубом зволікань усі гінці щасливі

найменшу з-поміж лад у коло заведи

а як із-під одеж почуєш дивні схлипи

і сила возведе мій світанковий герб

і звузиться вінок до леготу жаливи

коли настане час незаплітання верб

тоді чекає нас природніший вертеп

солом’яний настил у тростяній колибі

13.

солом’яний настил у тростяній колибі

розламаний на двох неперебутній хліб

і на тугих вустах такий лякливий німб

неначе півйого ще звечора я випив

на пальцях частувань спинилась чаша сріб-

на місяць обігрів химерну пращу липи

оповісти мені чи в ті я очі глипав

чи в землю засівав свій кришталевий дріб

а може просто мак обтруситься із віт

і випорсне на діл зело твоє червоне

розпечених дзеркал знедолений привіт

але чому скажи на безконечнім лоні

згорнувшись кошеням маліє і холоне

цей синій як туман передостанній світ

14.

цей синій як туман передостанній світ

де дзвоники цвітуть на неродючих землях

де засіваєш плоть а виростають зерна

де кожен могікан задивлений в софіт

повітря лиш курок але вага мізерна

і бог не доведе донести цей пристріт

хай буде кожен пес молитися простіть

та хто нам відповість у чому наша скверна

ми вищі за вітри неперебутніх драм

і в цій рудій траві гортанна плоть маліє

і корчиться земля і кришиться слюда

простеле нам шляхи знебарвлена завія

і простір шелестить на перемогу змія

в їдкім повітрі слів відлунює вода

ВИРОК ПОЕЗІЇ

Андрієві Охрімовичу

я останній прозаїк блідих поколінь

я останній пророк мегаполісу

де червоною ниткою в календарі

інтроспекція власного голосу

де питають мене і питаюся я

а ніхто відповисти не пробує

де колеги від генія до холуя

замасковані чорною робою

розтроюджений мульками менталітет

патетична бравада липова

якщо кожен четвертий на світі поет

то нема ні одного великого

є лиш друзі і є ще у друзів смаки

є кресало і є пергамент

є ще самки і є ще порожні сумки

із порожніми в них пляшками

є ілюзія втоплена в білім вині

і обов‘язок бути радим

а кому це потрібно тобі чи мені

чи винові що знає правду

*

Тарасові Мельничуку

над косовом сміється білий сип

яка заанґажована принада

а ти його прийми і вознеси

рожденний акы азъ во чреві ада

це алергія на звіриний крик

загубленого колеса в баюрі

це плаче серед паші вільний бик

сопе коняка загнана в алюрі

і я сопу і сохнуть три хрести

і під кущем похована корова

і гріш як вірш у пазусі хрустить

і коло призьби мліє казанова

нова коза пробачте

ліс чуток це обіграє

але вшистко єдно

змії що заховалася в куток

і зайцеві що кривиться єхидно

показуючи зуби як кістки

примруживши ячмінні оченята…

…візьми хоч груду і щосили кинь

в лице мені бо лишусь непочатим

ПАМ‘ЯТІ ІВАНА КОСИНІНА

завертай мене боже додому

там дівчата як писанки гарні

там лубка на огризку лубкому

намалюю під муром каварні

там химери злітають з полотен

пастуха леонардо да ґойї

там не ждуть покривала для плоті

а сльози аскетично нагої

там в труну підстеляють подушку

там готують салати з кропиви

там лиш скрипка