трохи більше? Може, привид пояснив їм зрозуміліше?
— Фортець та замків є чимало — в Олеську, в Хусті, в Кам’янці-Подільському, — вів далі Антип. — Раз уже ми займаємось однією справою, давайте діяти злагоджено. В одні фортеці їдьте ви, а в інші — ми. Так швидше досягнемо успіху.
Він гарно придумав, але… Дівчинка тільки зітхнула. Він не знав Наталоччиної матері. Минути Берестечко, бувши за крок від нього? Та ще й тоді, коли туди їдуть усі порядні українці? Ні, цього їй краще не казати. — А ти й не кажи… Навіщо все розказувати? Краще й не згадуй, що шаблю ще хтось шукає… — засміявся Антип. — Чи ти ніколи не хитрувала? От і схитруй: коли їхатимете через Дубно, підмов батьків зупинитися і розпитай про шаблю в тамтешньому замку. — У Дубні також є замок? — Авжеж. Непогано збережений і досить відомий. Ти хіба не читала «Тараса Бульбу»? — Та ти що? Той самісінький замок? З підземним ходом, як у повісті? Антип заговорив про дубенські підземні ходи, в яких міщани зберігали вина і скарби, про золото й коштовну зброю володарів замку князів Острозьких. — Якщо знайшли княжу шаблю, то уявляєш, яка вона? Наталочка уявила. їй в очах заряхтіли діаманти. — І таку шаблю врятують завдяки тобі! — лукаво підморгнув Антип. — Бо це ти придумаєш зупинитися в Дубні. Ти напитаєш її сліди. Чого доброго, станеш відомою на всю Україну! — Та нууу… — заперечила дівчинка, але її очі зачаровано заблищали. От якби справді так сталося! Мама здивувалася б… І тато, і дядько Богдан… І привид більше не крутив би їй дулі… Авжеж, задля цього варто трішки схитрувати. — Не хвилюйся, ми повернемо в Дубно. Я вмовлю батьків, — сказала вона. — От і добре. А ми тим часом рвонемо до Кам’янця-Подільського. Діти попрощалися, і Наталочка побігла до Машки, яку давно заправили. — Гляди ж, не підведи! — гукнув услід Антип. Усмішка щезла з його лиця, тонкі губи стислися, а в очах зблисли червонясті вогники. Але Наталочка вже його не бачила. Машка бадьоро вихопилася на трасу і в черговий раз обігнала вантажівку з трактором, водій якої помахав їм рукою, як давнім знайомим. — Ох, дівчата! — скрушно мовив тато. — Цю вантажівку ми обганяємо уп’яте. Давайте їхати без зупинок. Мама не заперечувала. Вона щойно купила гарячу кукурудзу, яку вони з Наталочкою тут же стали їсти. Але тато також хотів кукурудзи. Він і собі взяв качан, а кермувати вирішив однією рукою. Тим більше, що траса лежала порожня.
Раптом з-за повороту вигулькнув автомобіль. Тато схопився за кермо обома, а качан затис у зубах. — Тату, ти як мексиканський бог кукурудзи! — пирснула сміхом Наталочка. Водій зустрічного легковичка отетерів. Недавно він дивився фільм про страховисько з іншої планети. І ось воно їхало йому навстріч. Воно сиділо в червоному авто з ротом від вуха до вуха й вищиряло великі жовті зуби. З того дива водій легковичка забув кермувати. Легковичок пішов вихилясом, мало не злетівши з дороги. За ним покривуляла зигзагами вантажівка, а біле «Вольво» різко спинилося, зіскочивши на узбіччя. — Мій друже, вийми з рота кукурудзу, — сказала мама татові. — Бо зустрічні автомобілі поперекидаються в канаву. — Зате ми доїдемо до Дубна без зупинок! — реготала Наталочка. — Але в Дубні спинімося, будь ласка! Там є замок… Шаблю могли знайти й там… — Що ж, давайте спинимося, — напрочуд легко погодилася мама. — В Дубні принаймні заночуємо в готелі.
Він гарно придумав, але… Дівчинка тільки зітхнула. Він не знав Наталоччиної матері. Минути Берестечко, бувши за крок від нього? Та ще й тоді, коли туди їдуть усі порядні українці? Ні, цього їй краще не казати. — А ти й не кажи… Навіщо все розказувати? Краще й не згадуй, що шаблю ще хтось шукає… — засміявся Антип. — Чи ти ніколи не хитрувала? От і схитруй: коли їхатимете через Дубно, підмов батьків зупинитися і розпитай про шаблю в тамтешньому замку. — У Дубні також є замок? — Авжеж. Непогано збережений і досить відомий. Ти хіба не читала «Тараса Бульбу»? — Та ти що? Той самісінький замок? З підземним ходом, як у повісті? Антип заговорив про дубенські підземні ходи, в яких міщани зберігали вина і скарби, про золото й коштовну зброю володарів замку князів Острозьких. — Якщо знайшли княжу шаблю, то уявляєш, яка вона? Наталочка уявила. їй в очах заряхтіли діаманти. — І таку шаблю врятують завдяки тобі! — лукаво підморгнув Антип. — Бо це ти придумаєш зупинитися в Дубні. Ти напитаєш її сліди. Чого доброго, станеш відомою на всю Україну! — Та нууу… — заперечила дівчинка, але її очі зачаровано заблищали. От якби справді так сталося! Мама здивувалася б… І тато, і дядько Богдан… І привид більше не крутив би їй дулі… Авжеж, задля цього варто трішки схитрувати. — Не хвилюйся, ми повернемо в Дубно. Я вмовлю батьків, — сказала вона. — От і добре. А ми тим часом рвонемо до Кам’янця-Подільського. Діти попрощалися, і Наталочка побігла до Машки, яку давно заправили. — Гляди ж, не підведи! — гукнув услід Антип. Усмішка щезла з його лиця, тонкі губи стислися, а в очах зблисли червонясті вогники. Але Наталочка вже його не бачила. Машка бадьоро вихопилася на трасу і в черговий раз обігнала вантажівку з трактором, водій якої помахав їм рукою, як давнім знайомим. — Ох, дівчата! — скрушно мовив тато. — Цю вантажівку ми обганяємо уп’яте. Давайте їхати без зупинок. Мама не заперечувала. Вона щойно купила гарячу кукурудзу, яку вони з Наталочкою тут же стали їсти. Але тато також хотів кукурудзи. Він і собі взяв качан, а кермувати вирішив однією рукою. Тим більше, що траса лежала порожня.
Раптом з-за повороту вигулькнув автомобіль. Тато схопився за кермо обома, а качан затис у зубах. — Тату, ти як мексиканський бог кукурудзи! — пирснула сміхом Наталочка. Водій зустрічного легковичка отетерів. Недавно він дивився фільм про страховисько з іншої планети. І ось воно їхало йому навстріч. Воно сиділо в червоному авто з ротом від вуха до вуха й вищиряло великі жовті зуби. З того дива водій легковичка забув кермувати. Легковичок пішов вихилясом, мало не злетівши з дороги. За ним покривуляла зигзагами вантажівка, а біле «Вольво» різко спинилося, зіскочивши на узбіччя. — Мій друже, вийми з рота кукурудзу, — сказала мама татові. — Бо зустрічні автомобілі поперекидаються в канаву. — Зате ми доїдемо до Дубна без зупинок! — реготала Наталочка. — Але в Дубні спинімося, будь ласка! Там є замок… Шаблю могли знайти й там… — Що ж, давайте спинимося, — напрочуд легко погодилася мама. — В Дубні принаймні заночуємо в готелі.