Артур Конан Дойль
Оповідання про Шерлока Холмса
Великий детектив і той, хто його вигадав
Не так уже й часто трапляється в історії літератури, що письменник, якого критики не вважають видатним художником, не просто стає популярним на якийсь короткий час, а й набуває справжньої великої слави і десятиліттями чи навіть століттями зберігає любов читачів. Які імена при цьому першими спадають на думку? Мабуть, ми не помилимось, якщо скажемо, що це імена француза Александра Дюма-старшого та англійця Артура Конан Дойля.
У чому ж полягає секрет успіху Конан Дойля — творця захопливих книжок, які так любить молодь і до яких так прихильно ставляться і люди старшого віку? Не претендуючи на постановку великих питань людського життя, на створення історичних чи епічних полотен грандіозного розмаху, на проникнення в глибини людської психології, Конан Дойль теж спромігся зробити своє художнє відкриття, яке виявилось цікавим для читачів і плідним для подальшого розвитку літератури не тільки в Англії. Він створив особливий жанр короткої прози, в якому головним героєм виступає не так глибоко симпатичний читачеві детектив-мислитель Шерлок Холмс, як сама думка, процес мислення, його логіка. Виявилося, що пригоди думки, її динамічний рух, складні звиви, спалахи й осяяння напрочуд захопливі в художній оповіді.
Є теорія, що твори на зразок оповідань і повістей, де розслідування загадкових злочинів веде Шерлок Холмс зі своїм другом, помічником і слухачем — хроністом доктором Вотсоном, нагадують по своїй суті розумову гру, подібні до шахів, бриджу або розгадування кросвордів. Елемент розумової гри, безумовно, присутній у детективних творах. Але це — один з багатьох елементів художньої оповіді, яка має свою специфіку, художню і гуманістичну вартість, принаймні якщо йдеться про твори Артура Конан Дойля.
Новаторство цього письменника в тому, що він збагатив своєю невичерпною фантазією вже давно відомі в літературі історії про загадкові злочини. Він створив класичні постаті геніального детектива і його наївно-простодушного помічника, які відтоді будуть нескінченно варіюватись у книжках інших літераторів. Нарешті, і це найважливіше, він в оригінальний спосіб постійно переконував читача у безмежних можливостях людського розуму, людської спостережливості, які далеко не завжди ми вміємо належно використовувати.
Щоправда, у Конан Дойля був талановитий попередник, який так само показав у своїх новелах детектива-мислителя, що подібно до Шерлока Холмса використовував у розслідуванні загадкових злочинів тонкі спостереження і метод дедукції. Маємо на увазі американського письменника-романтика Едгара По, який в оповіданнях «Убивство на вулиці Морг», «Викрадений лист», а також «Золотий жук» показав силу дедуктивного мислення, важливість для розслідування вміння співставляти факти, на перший погляд дуже віддалені один від одного, мислити без упереджень, не випускати в своїх спостереженнях жодної, навіть найменшої деталі.
Однак у багатющій новелістичній спадщині Едгара По детективні оповідання становлять лише маленьку частку. Що ж до розповідей Конан Дойля про Шерлока Холмса, то, зібрані разом, вони складають кілька томів, привертаючи до себе увагу розмаїттям сюжетів, неповторністю оповідного тону і, звичайно ж, живими й переконливими постатями як головних, так і друго-планових героїв. Не можна сказати, що три маленькі шедеври По загубилися серед інших його новел. Але вони не мали такого приголомшливого успіху, як історії розслідувань Шерлока Холмса. Мабуть, в останній третині XIX століття настав час для народження детективного оповідання і роману як своєрідного літературного різновиду. Саме життя буржуазного суспільства з його соціальними контрастами і величезною злочинністю диктувало необхідність у детективному жанрі.
Кримінальної поліції у тій її формі, яка нам відома, у XVIII столітті ще не існувало. Лише в часи імператора Наполеона були створені перші підрозділи, які спеціально розслідували різні злочинні випадки. На чолі французької поліції Наполеон поставив колишнього каторжника Відока, який через особистий «своєрідний» досвід дуже добре знав кримінальний світ, мав дружні зв’язки із злочинцями і завдяки цьому зміг досягти певних успіхів у розкритті голосних справ. Протягом XIX століття поліційні методи розслідування весь час удосконалювались, як удосконалювались і методи організованої злочинності. Публіку різних країн постійно хвилювали повідомлення, які широко вміщувала преса, про величезні афери, грандіозні пограбування, таємничі вбивства тощо. Мабуть, усе це і наштовхнуло письменників, серед яких найталановитішим був саме Конан Дойль, на розробку цієї суспільної теми.
Конан Дойль уперше написав повість про Шерлока Холмса — це був «Етюд у багряних тонах» — у 1887 році. В цьому творі з’явилися вперше і Шерлок Холмс, і Вотсон, і навіть їхня дбайлива економка місіс Хадсон. Але ця перша повість не була початком літературної діяльності Конан Дойля взагалі. Ще в студентські роки, вивчаючи медицину в Едінбургському університеті, він надрукував оповідання «Таємниця Сесаської долини». І хоча цей твір не набув розголосу, Конан Дойль писав далі. Щоправда, більшість часу віддавав лікарській практиці.
У 1881 році він закінчив університет, через кілька років лікарської практики, побувавши в плаванні навколо Африки (на кораблі він теж був лікарем), майбутній письменник захистив дисертацію і в 1885 році став доктором медицини. Здавалося б, його професійний шлях остаточно визначився. І раптом величезний успіх повісті «Етюд у багряних тонах», який змусив письменника всі сили душі і таланту віддати літературі. В 1891 році з’являється друком перша новела з серії «Пригоди Шерлока Холмса» — «Скандал у Богемії», і того ж таки року Конан Дойль залишає лікарську практику. Оповідання про Шерлока Холмса друкувалися в журналі «Стренд мегезін». За договором з цим виданням Конан Дойль мав регулярно подавати до нього цікаві історії розслідувань за участю свого детектива. Врешті-решт це йому набридло. Людина волелюбна і незалежна, він не хотів залежати ні від журналу, ні від свого героя і, як він писав у листі до матері, вирішив убити Шерлока Холмса, який відволікав його від важливіших речей. В оповіданні «Остання справа Холмса» (1893) жахливий злочинець професор Моріарті власними руками вбив геніального детектива, а письменник міг вільно зітхнути і вдатися до тих форм творчості, які йому здавались значно цікавішими і важливішими, ніж