отвір, де раніше було вікно, і ворухнули шорстку шапочку волосся у Сюзанни на голові, неначе її пестила чиясь невидима рука. Вона обернулася до стрільця.
— Вона покинула Безтурботність і повернулася в Ґілеад. Твоя матуся.
— Так.
— Хоч той сучий син і сказав їй, що вона помре від руки свого сина?
— Навряд чи він саме так це висловив, але… так.
— Не дивно, що вона була напівбожевільна, коли писала цього листа.
Роланд мовчав. Тільки дивився у вікно на руйнування, завдані бурею. Втім, вони знайшли прихисток. Надійний прихисток від бурі.
Вона взяла його трипалу праву руку в свої долоні.
— Що вона написала наприкінці? Якими були слова, котрі ти перечитував знову і знову, поки лист не розвалився? Можеш мені сказати?
Він довго не відповідав. Та саме тоді, коли вона вже була впевнена, що й не відповість, він заговорив. У його голосі (майже непомітне, та менше з тим) вчувалося дрижання, якого Сюзанна ніколи раніше не чула.
— Усе до останнього рядка вона написала низькою мовою. Та потім зробила приписку високою, каліграфічно виводячи кожен знак: «Я пробачаю тобі за все. А ти мені пробачиш?»
Сюзанна відчула, як по щоці котиться одна-єдина сльоза, тепла і дуже людяна.
— А ти зміг пробачити, Роланде? Зміг?
Не відводячи погляду від вікна, Роланд з Ґілеаду, син Стівена і Ґабріели, що була з Артена, всміхнувся. Та усмішка осяяла його обличчя, мов перші промені світанку — кам’янистий пейзаж. Він вимовив лише одне слово, а тоді пішов до своїх ґунна, щоб зготувати пізній пообідній сніданок.
І те слово було «так».
А два найпрекрасніші слова будь-якою мовою —
Я пробачаю.
3
У молитовному домі вони провели ще одну ніч. Було товариство, і була бесіда, проте оповідок ніхто не розказував. А наступного ранку вони зібрали свої ґунна і рушили далі Шляхом Променя — до Кальї Брин Стерджис, пограничних земель та Краю грому. І Темної вежі, що була за ним. Ось і вся історія, що сталася колись давно.Післямова
Високою мовою останнє послання Ґабріели Дескейн синові виглядає отак:
А два найпрекрасніші слова будь-якою мовою —
Я пробачаю.