- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (14) »
вра взяли, як оце ви мене… Спасибі вам…
К о п и с т к а. Грай, музико, «Інтернаціонал»!.. Жаль, що немає моєї Параски… Хіба побігти?..
П а н ь к о. Куди?
К о п и с т к а. По жінку…
П а н ь к о. Плюньте на жінку… Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жінка. Правду кажу?
К о п и с т к а. Ні, братику, це не так. Це ти, не во гнів будь сказано, трошки брешеш…
П а н ь к о. Я брешу?..
К о п и с т к а. Бо чоловік не півень, і обратно ж: без жінки, як без хати.
П а н ь к о. Дурниці! Ви докажіть, що це іменно так.
К о п и с т к а. Та хоч би й я з Параскою…
Г а н н а. Годі вже — з Параскою!..
К о п и с т к а. Тридцять годочків, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап’єшся отак та прителіпаєш-ся додому без розуму… Прокинешся вранці — у кишені вітер, у голові ковалі. То вона: «Що, п’янюго, голова болить?» — «Болить, Парасю, ой як болить…» Одчине скриню, витягне шкалика: «Сідай, ка, п’янюго, та випий із жінкою». Сіли, випили, закусили…
П а н ь к о. Це не доказ і не йтересно… Гех, як був я у повстанцях! От де було, да… І обще йтересно було. Не то що тепер: хліб повивозили, голод… Вип’ємо!
К о п и с т к а. Підожди… Бо було ще й гірше: не то що хліба, — кізяка, щоб витопити, не було. А надворі б є, мете, ще й до того ніякої тобі Совіцької власті не було. То вона: «Знаєш, ка, старий, що я надумала?» А що, кажу? «Продамо хату?» То й продамо, кажу… Що ви думаєте — продали хату! Ну там сіли, випили, закусили, а тоді як пішли у найми, як пішли… І де вже ми з нею не служили…
П а н ь к о. Не йтересно!
К о п и с т к а. Підожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економію палили. Сидю у віконця та й кукую. Коли трах-тара-рах — жінку приводять… Побачила мене, гукає…
5
Аж тут увійшла П а р а с к а: — Ось де він сидить, руда сатана! К о п и с т к а. Парасю! П а р а с к а. Йди, п’янюго, додому! Д і д Ю х и м. Ага, впіймавсь?.. Хрестись мерщій та читай — да воскресне бог… К о п и с т к а. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв її). П а р а с к а. Одчепись, нечиста сило!.. Мусію! Та хіба на людях так годиться? Поцілував. Хай ти сказишся… Та пусти! К о п и с т к а. Парасю! Подивись мені у вічі… не так!.. П а р а с к а. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не баритись… К о п и с т к а. Та нема ж у нас дому. Ні хати, ні худоби… Клопіт нам який, чи що? П а р а с к а. Авжеж, клопіт!.. Гуляєш, а там он монашки по хатах, як ті ворони на хугу… К о п и с т к а. Знаю! Зараз побіжу. Ось тільки випий чарочку, ладо моє… П а н ь к о. Випий, тітко, слиш? Г а н н а. Та випий, свахо, коли чоловіки просять! Д і д Ю х и м (до Копистки). Та кресни її кулаком раз! А то припадає, як півень до курки… К о п и с т к а. Ви не дивуйте, що вона зверху сердита… Всередині ж серце у неї — дак істинно пуховая по-душенька… Та що там казати! Випий, зіронько!.. Та випий, ну тебе к лихій матері! П а р а с к а. От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всіх здоровлячко!.. І за твоє, моє ладо коханеє! К о п и с т к а. Ура-вра!.. А слухай, Парасю, що я надумав… П а р а с к а. А що, старий? К о п и с т к а. Живем ми до которого часу благополучно, а що далі з нами буде, то й ти, мабуть, не знаєш… П а р а с к а. Пхи, голоду не бачили? К о п и с т к а. Тр-р-р, старенька… Підемо в город та на патрет ізнімемось!.. Г а н н а. І куди вам, мурим, та на патрет! П а р а с к а. А що ж!.. І підем!.. Шкоди од цього людям не буде. К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцію прийнятої6
Припадаючи на ліву ногу, ввійшла О р и н а — старчиха. Стала у порога. — Здрастуйте-е! К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо! О р и н а. З п’ятінкою вас усіх святою… Бачте, — по миру побираюся… До кого не прийду — гонять, лають… Такий голод. Голод-голод… П а н ь К о. Голод скрізь, бабо. О р и н а. То я оце й подумала: завітаю до комітетських. Хоть самі вони без хліба, дак хоть тепле слово скажуть… С т о н о ж к а. Чи не зосталось там капусти? Г а н н а (тільки пальцями хруснула). Нема. К о п и с т к а. Ну, то хоть випий, мамашо!.. О р и н а (випила). Хай же вам, мій таточку, боженька за це та ласку духу свого пошле! К о п и с т к а. От якби він замість духу та лантушок борошна кинув! А духом ми вже давно живем, мамашо. Г а н н а. А то правда, Орино, що тя, кажуть, кота зварила?.. К о п и с т к а (аж рукою замахнувся на Ганну). А ще про що спитай! Ну й кручена… С т о н о ж к а. Ганно! Д і д Ю х и м. Та вдар її, Йване!.. О р и н а (заплакала). Коли ж п’ятеро, вірите… Од першої пречисти без хліба… А тут і Оленка померла. Люди присікались — якби, кажуть, рідну доньку, то не поховала б без батюшки… А я, от побий мене боженька, таточку, не чужа Оленці… Аж тепер признаюся: у житі родила, принесла й сама собі підкинула. П а н ь к о (кулаком об стіл). Не йтересно! Годі!.. Набридло мені усе це… Щодня у сільраді: той помер, той помирає, а той пухне… Дурні ми були, що хліб дали вивезти!.. Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. І обще революція не йтересна стала, от!.. Повів П а н ь к о оком, випитуючи кожного приховану думку. Похнюпились усі, мовчали. Тільки в Мусія губи аж бриніли, от-от щось скаже. Засміявся П а н ь к о: — Ну, це я шуткома… Вип’ємо, дядю Мусію! Вип’ємо, та розкажіть такого, щоб за пупа взяло!..7
Ніхто й не помітив, як у хату ввійшов С е р ь о г а С м и к, голова сільради. Почув він П а н ь к о в у мову. — Ну, коли вже П а н ь к ові захотілось такого, щоб за пупа взяло, то я розкажу… П а н ь ко. Це ти, Серього? С м и к. Ні, не я… К о п и с т к а. А ми оце трошки… С м и к. Бачу… Так хочеш такого, щоб за пупа взяло? П а н ь к о (зніяковів). Та то я так… Згадалось, як у повстанцях, да… Один чудій розказував… Кишки рвали… С м и к. Я кращої розкажу… Такої, що й пупа порвеш. Хочеш? П а н ь к о. Дайош!.. Тільки ти випий… І щоб було йтересно… С м и к. А слухай!.. Сьогодні я довідавсь, що Гнат Г и р я млинового продкомові не платив. Був агент у волості й казав, немов у Гирі є посвідчення з печаткою й підписами од нашої сільради, що його млин ціле літо не молов… К о п и с т к а. Гирин млин? Та він ще й тепер меле… С м и к. То оце я й питаю секретаря, молов чи не молов Гирин млин? П а н ь к о прикипів до лави. Хотілося встати. Не зміг. — Хіба вже за пупа взяло? П а н ь к о. Дурниці!.. Це на мене поговори… Це брехня! Ти докажи, а не так… С м и к. Як? П а н ь к о. Не такечки, як… С м и к. Ну як? П а н ь к о. Як той… як його. С м и к (важко підійшов до Панька). Ти посвідчення писав? П а н ь к о. Яке посвідчення? С м и к. Посвідчення Гирі, що його млин ціле літо не молов? П а н ь к о. А чорт його зна! Може й писав… Бо в мене вже нерви в голові заплутались од такої роботи, що зраня й до- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (14) »