створили в Києві абсолютно нову футбольну якість.

6. ТОТАЛЬНІ ГОЛЛАНДЦІ

Сезон-74 під їхнім тренеруванням «Динамо» виграло настільки однозначно і впевнено, що навіть у Москві ніхто не зважився пролити хоч дещицю бруду. Проте сезон-74 — це перш усього не внутрішній есесерівський чемпіонат, а Чемпіонат Світу в Західній Німеччині. Жодного іншого я, до речі, не запам’ятав так, як той. Я просто жив ним — і всі дні з 13 червня до 7 липня, і ще довгі дні по тому. Він відбувався під жахливими дощами, але запам'ятався найперше не ними і не тим, як підводили навіть, здавалося б, ідеальні бундесівські газони. Він запам’ятався революційними змінами у грі, що відразу ж таки, з легкої ноги голландців, здобули назву тотального футболу.

Голландці взагалі були найяскравішою командою того Мундіалю — і не лише тому, що виступали у помаранчевих футболках. Але були ще й фантастичні поляки, що наче нізвідки, з вулиці, увірвалися до світової еліти і серед інших зламали Арґентину, Італію та Бразилію, до того ж ледь не ставши чемпіонами. А ще були, звичайно, німці, причому як НДР, так і ФРН. Звісно, чемпіонами стали другі, бо просто не могли ними не стати, маючи у складі Беккенбауера, Мюллера, домашні поля і часом суддів.

І все ж голландці. Вони були найкращими, бо перевернули уявлення про Гру і робили з усіма (так іноді це виглядало), що хотіли. Вони були геніальні, ціле сузір’я футбольних мудреців і жонґлерів, усі атлетичні й довгоногі, з довгим волоссям і в помаранчевих футболках — Кройф (у нас його називали Круїф), Неескенс, Реп, Рессенбрінк. Самі тільки прізвища говорять про все! Напевно, вони слухали гард- або арт-рок — той самий, що я слухав у недільних програмах румунської служби радіо «Вільна Європа». Від них таки віяло вільною Європою, себто Свободою. Нині можна припускати, що голландці більше слухають реґґі, але тоді це мусив бути гард-рок, я навіть не сумніваюся. Голландці були сильнішими за всіх — як у 74 році в Німеччині, так і в Арґентині у 78-му. Але обидва рази вони програвали у фіналі господарям, що їм, як кажуть у таких випадках, і стіни допомагали. Стіни, звісно, таки допомагали. Але й судді також.

Тотальний футбол голландців був тотальним рухом, переміщенням усіх гравців по всьому полю з тотальною готовністю кожного зіграти на будь-якому місці. Само собою, за це їх відразу ж нарекли «летючими голландцями». Голи вони забивали винятково в польоті — однаково добре ногами й головами, часто граючи на випередження — головне, щоб ніколи не дати м’ячеві приземлитися, а отже, мінімалізувати шанси суперників на його перехоплення.

За всім цим повітряним голландським цирком уважно спостерігали Лобан і Базиль. Насправді за всім цим уважно спостерігали десятки радянських тренерів. Збірна СРСР до фінальної стадії не пробилася, тож можна було всмак наспостерігатися за успіхами інших. Але тільки Пат і Паташон, нервовий вогняний дириґент і стриманий лисуватий детектив, утілили своє спостерігання у реальну тренерську практику. Київський матч із «Зенітом», що на той момент посідав першу сходинку в першості СРСР і не зазнав жодної поразки, «Динамо» виграло 5:0 у цілком голландській манері. Експеримент виявився доречним.

7. МОСКВА ЗБОЖЕВОЛІЛА

Сенсація трапилася в міжсезоння. Центральна футбольна влада з Москви, яка, виявляється, також уважно спостерігала за процесом, оголосила цілком карколомне рішення: призначити Лобановського Валерія Васильовича та Базилевича Олега Петровича тренерами збірної СРСР; базовою для збірної командою визначити київське «Динамо».

Таким чином, уперше в історії (буде ще вдруге) здійснилося те, про що вболівальники України жартували, починаючи з 1966 року. Тоді відбувався Чемпіонат Світу в Англії. Радянська збірна виступила на ньому вдало, але два останні матчі — півфінал проти ФРН та за третє місце проти Португалії — програла, унаслідок чого фінішувала тільки четвертою. В Україні на це відреагували фрашкою: «Що слід було зробити для того, аби збірна СРСР перемогла на Чемпіонаті Світу? — Треба було трохи змінити її склад: Мунтян, Поркуян і ще дев’ять київлян».

Минуло дев’ять років — і збірна СРСР справді стала означати «Динамо» Київ. І в ній навіть грав, до того ж одну з ключових ролей, той-таки Володя Мунтян. А також іще як мінімум десятеро «київлян».

Сезон-75 — це перший і, здається, найчистіший за якістю прорив. Лобан і Базиль виграли в ньому все: першість СРСР, Кубок Кубків УЄФА, Супер-кубок, збірною пробились у чвертьфінал Чемпіонату Європи з майже безнадійної ситуації, залишеної попередніми тренерами й командою. Коли я пишу «виграли все», то забуваю про Кубок СРСР. Його вони того сезону не виграли, але це здалося найменш суттєвим і настрою не зіпсувало.

8. ЯКІ ЩЕ, В БІСА, БРАЗИЛЬЦІ?!

Так, виконавці. «Динамо»-75 складалося всуціль із майже бездоганних виконавців. Рудаков, досвідчений, великий і, на перший погляд, вайлуватий, усе ще творив дива у воротах, витягаючи і рятуючи. Трошкін та Матвієнко стерегли фланги і за кожної нагоди ходили ними в атаку, вмикаючи надвисокі швидкості. Фоменко і Решко більш ніж надійно тримали центр оборони, Коньков їх підстраховував, при цьому беручи участь і в наступальних діях. Кожен із трьох однаково добре почувався в ролі чистильника. Плеймейкер Мунтян володів чудовим ударом, а кожен стандарт за його участю був на сімдесят відсотків голом. Юний і цибатий Буряк на очах виростав у ще одного плеймейкера, при цьому добре граючи й головою. Капітан команди Колотов своїми ножовими (тоді казали «кинджальними») проходами і постійною зарядженістю на м’яч нагадував голландця Неескенса. «Балерина» Веремеєв закручував м’ячі з кутового, «як Лобановський». Попереду терзали захист суперника феноменально швидкі, технічні й нестримні Онищенко та Блохін. Чорт забирай, це й була вона, команда-мрія, команда футбольних святих.

І жодного легіонера?! Де хоча б один бразилець?! Усі без винятку наші, мєстниє? Як вони змогли? Що з ними трапилося? Як дійшло до того, що минулого сезону вони були просто добрими гравцями, а тут раптом стали геніальними?

Леґенда свідчить про те, що Лобан і Базиль перетворили футбол у науку — причому не стільки природничу, скільки точну. Вони, особливо Рудий, вірили в числа. Якщо результат гри виражається числами, то й досягається він через правильне оволодіння ними. А правильне оволодіння числами називається розрахунком. Процес полягав у тому, щоб розрахувати кондицію кожного гравця і співвіднести її пікові положення з календарем змагань. За діло взялася ціла бригада амбітних науковців — від біохіміків до кібернетиків. Учбово-тренувальний процес