РИБКА (Басня)

В ставочку Пліточка дрібненька

Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,

І так була раденька!

І думка то була така,

Щоб підвечірковать смачненько:

Ну, дейко! до його швиденько!

То збоку ускубне,

То спереду поцупить,

То хвостика лизне,

То знизу вп’ять підступить,

То вирне, то пірне,

То сіпне, то смикне,

Вовтузиться, ялозиться і пріє, —

Та ба!.. та ротеня таке узеньке, бач,

Що нічого не вдіє,

Хоч сядь — та й плач!

«Ой горенько мені на світоньку, — мовляє, —

За що мене так доля зневажає?

Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,

Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх,

Рот шпилькою неначе простромила!..

Ой правду дядина небога говорила,

Що тільки на світі великим рибам жить!

А нам, малим, в кулак трубить!»

Так Пліточка в воді на долю нарікає,

А на гачку черв’як все хвостиком киває!..

Черв’як кива — аж ось! Зі дна

Гульк Щука!.. бовть!.. вона

За удку хіп!

А удка — сіп!..

З води шубовсть в окріп!..

«Ой лишенько! Оце ж як дядина збрехала!..» —

Із ляку Пліточка сказала.

І більш не скаржилась на долю пліточок,

За ласенький на удочці шматок:

Що Бог послав, — чи то багато, чи то трошки, —

В кушир залізши, їла мовчки!

2 ноября 1827 г.

БАТЬКО ТА СИН (Байка)

«Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! —

Так панотець казав своїй дитині: —

Шануйсь, бо, далебі, колись

Тму, мну, здо, тло — спишу на спині!»

Хведько не вчивсь — і скоштовав

Березової кашки,

Та вп’ять не вчивсь і пустовав —

Побив шибки і пляшки;

І, щоб не скоштовать од батька різочок,

Він різку впер в огонь та й заховавсь в куток.

Аж батько за чуб — хіп! — і, не знайшовши різки,

Дрючком Хведька разів із шість оперезав!..

Тоді Хведько скрізь слізки

Так батькові сказав:

«Коли б було знаття, що гаспидська дрючина

Так дуже дошкуля, то, песька я дитина,

Коли б я так робив:

Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!»

29 октября 1827 г.

ДВІ ПТАШКИ В КЛІТЦІ

«Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш?

Хіба ж ти трясці захотів?

Що заманулося, чого ти не попросиш,

Чи сім'ячка, просця, пшонця, чи то крупів, —

Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш,

Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш», —

Так в клітці підлітка корив снігир старий.

«Ой дядьку, не глузуй! — озвався молодий. —

Недарма я журюсь і слізками вмиваюсь,

Недарма я просця і сім'ячка цураюсь.

Ти рад пожорні сій, бо зріс в ній і вродився;

Я ж вільний був, тепер в неволі опинився».

1 ноября 1827 г.

ДО ПАРХОМА I

Aequam memento rebus in ardui

Servare mentem: non secus in bonis etc.

Horat. Lib. II. Od. 3^[1]

Пархоме, в щасті не брикай!

В нудьзі притьмом не лізь до неба!

Людей питай, свій розум май!

Як не мудруй, — а вмерти треба!

Чи коротаєш вік в журбі,

Чи то, за поставцем горілки,

В шинку нарізують тобі

Цимбали, кобзи і сопілки;

Чи п’яний під тином хропеш,

Чи до господи лізеш рачки

І жінку макогоном б’єш,

Чи сам товчешся навкулачки, —

Ори і засівай лани,

Коси широкі перелоги,

І грошики за баштани

Лупи — та все одкинеш ноги!

Покинеш все: стіжки й скирти,

Всі ласощі, паслін, цибулю…

Загарба інший все, а ти

З’їси за гірку працю дулю!..

Чи соцьким батько твій в селі,

Чи сам на панщині працює, —

А смерть зрівняє всіх в землі:

Ні з ким, скажена, не жартує!..

«Чи чіт, чи лишка?..» — загука.

Ти крикнеш: «Чіт!..» — «Ба, брешеш, сину!» —

Озветься паплюга з кутка —

Та й зцупить з печі в домовину!

4 ноября 1827 г.

ДО ПАРХОМА II

Tu ne quaesieris, scire nefas, quem mihi, quem tibi

Finem Di dederint. Leuconoё; nec Babylinios Tentaris numeros etc.

Horat. Lib. I. Od. 11^[2]

Пархоме, не мудруй! ворожки не питай,

Як довгий вік прокоротаєш;

Що виковала вже зозуля — поживай!

А більше — шкода, що й бажаєш…

Хоч всіх ти упирів збери і знахорів,

Хоч покумайся ти з відьмами:

Ніхто не скаже нам так, як би ти хотів,

Що доля завтра зробить з нами!

Чи доведеться ще подушне заплатить,

Чи до снаги вже розплатився?..

Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть?..

Дурний! дурний!.. а в школі вчився!..

Терпи!.. За долею, куди попхне, хились,

Як хилиться від вітру гілка;

Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, не журись!..

Журись об тім, чи є горілка!..

А, є? так при на стіл!.. Частуй та й сам кругляй!..

Чи нам, Пархоме, треба скільки!..

Та вже ж — чи вкоротить свій вік, то вкорочай

В шинку над бочкою горілки!

От ми базікаєм, — а час, мов віл з гори,

Чухра: його не налигаєш!

От, скільки б випили до сеї ми пори,

Так ти ж буцім недочуваєш!

Ну ж, цуп останню ти гривняку з капшука,

Поки стара пере ганчірки,

Бо вже як вернеться, то думка, бач, така,

Що помремо обидва без горілки!

5 ноября 1827 г.

ДУРЕНЬ І РОЗУМНИЙ Приказка

«На що, до халепи, той розум людям здався?» —

Раз Дурень здуру бовть!.. Розумного питався.

«На те, — озвався сей, — коли кортить вже знать,

Щоб дурням на сей спрос цур дурнів відвічать».

ПАН ТА СОБАКА

(Казка)

На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне;

Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне,

Хоч в око стрель тобі, так темно надворі.

Уклався місяць спать, нема ані зорі,

І ледве, крадькома, яка маленька зірка

З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка.

І небо, і земля — усе одпочива,

Все ніч під чорною запаскою хова.

Один Рябко, один, як палець, не дрімає,

Худобу панську, мов брат рідний, доглядає,

Бо дарма їсти хліб Рябко наш не любив:

Їв за п'ятьох, але те їв, що заробив.

Рябко на панському дворі не спить всю нічку.

Коли б тобі на сміх було де видно свічку.

Або в селі де на опічку

Маячив каганець.

Всі сплять, хропуть,

А деякі сопуть,

Уже і панотець,

Прилізши із хрестин, до утрені попхався…

А наш Рябко, кажу, все спатки не вкладався.

Знай, неборак, ганя то в той, то в сей куток:

То зазирне в курник, то дейко до свинок,

Спита, чи всі таки живенькі поросятка,

Індики та качки, курчатка й гусенятка;

То звідтіль навпростець

Махає до овець,

До клуні, до стіжків, до стайні, до обори;

То знов назад чимдуж, — щоб часом москалі

(А їх тогді було до хріна на селі),

Щоб москалі, мовляв, не вбрались до комори.

Не спить Рябко, та все так гавка, скавучить,

Що сучий син, коли аж в ухах не лящить,

Все дума, як би то піддобриться під пана;

Не зна ж, що не мине Рябка обрадована!

Як