його частині нічого не працювало.

Щось там десь йому перебило, казали, у мозкові хребта чи щось такого, але стрижень його був тихий і ніякий, як його Катерина не мняцкала і не цілувала, і не тягала в роті, і не пестила язиком, і не цілувала яйця і навіть нижче. Нічого.

— Я знаю, — сказав Петро. — Мені лікар сказав у госпіталі: «Bee y тебе буде добре, житимеш, як всі, от лиш з траханням нічого в тебе, мабуть, не вийде. Перебило тобі статевий нерв, і так далі. Може, то й можна якось вилікувати, може воно колись і відновиться, не знаю, а може, й ніколи. Я про це нічого зараз більше сказати не можу. Кріпись, живи, шукай способів жити. Ти молодий чоловік, може, воно колись і вернеться. А я поки що зробити більше не можу, ніж зробив, і нічого тобі не обіцяю.

Радій, що не каліка, без рук, без ніг, — вже добре, а там Бог дасть, якось воно і в тебе життя складеться».

Ранок видався доволі сумний, але Катерина не здавалась, вона вірила, що то минеться, Петро ще не освоївся, не вжився вдома, спочине, отреться, і поволі, поволі якось та налагодиться усе.

Вони виходили в місто; на базар і всі на них дивились, і заздрили її щастю. Живий-здоровий вернувся з фронта чоловік. Такий красень, і вона ж. От же ця парочка — Абрам і Сарочка.

I вони мали вдавати щастя і задоволення і гуляти з родичами і друзями, і з тими небагатьма, хто вернувся з фронту. I пили за тих, хто загинув, і так минув тиждень, потім другий.

I Петро п’яний грав на гармошці і співав гарним п’яним баритоном, в якому дзвеніла страшна тоска і відчай.

Ти машина, ти желєзна,

куди ж милого повезла,

Гей, га, уха-ха, куди ж милого повсзла.

Подай, мила, стакан рому,

Бо я їду до гтрийому,

Гей, га, уха-ха, 6о я їду до прийому.

А в прийомі скляні двері,

Там сиділи й охвіцері,

Гей, га, уха-ха, там сиділи й охвіцері.

Випав номер сорок п’ятий,

Наказали, щоб прийняти.

Гей, га, уха-ха, наказали, щоб прийняти.

Подай, мила, стакан чаю,

Бо я їду, від’їжджаю,

Гей, га, уха-ха…

Минуло два місяці, потім три, настала осінь.

Машинка в Петра і далі не вставала ніяк. Він пішов працювати на завод, одразу заробляти став непогано, бо у війську багато чого навчився, а чоловіків у містечку взагалі було обмаль. Катерина також влаштувалась на завод, і вони скоро почали пристойно заробляти, життя позірно було вже добрим.

Ходили в кіно і в гості, запрошували гостей до себе.

А вночі починалися муки, Катерина хотіла трахатись, а Петро не міг.

Він їв нормально зараз, пив молоко, їв м’ясо і картоплю, зеленину, все свіже і чисте. Здавалось би — ну, ну, ще трішки — і стрижень його заворушиться і оживе.

Але — ні!

Петро почав часто випивати, аби притупити свій стан. Катерина також бухала разом з ним, і думала, що робити, що робити далі? Як їм тепер жити?

Вихід знайшовся несподівано. Дикий і несамовитий. Але все ж таки вихід.

Катеринина подруга Настя, тепер молода вдова, також була спрагла за траханням, і вони собі з Катериною про то говорили не раз, і не сто. I Катерина їй звірилася, бо що було самій робити. Хоч вовком вий. Але Настя за браком чоловіків у містечку також собі тільки дрочила. Аж ось вона прибігла до Катерини, захоплена можливістю, і майже захлинаючись від хвилювання, розповіла їй історію, як її приятелька поїхала в село до родичів по картоплю, і там підчепила собі підлітка років чотирнадцяти-п’ятнадцяти, з отих, що пови-ростали за війну, а до війська їм ще рано було, і почала з ним трахатися, і приїхала така шаслива, що мамо ховайся, але, здається, від нього завагітніла і тепер витягає його в місто, вчитись у ФЗУ, ну, знаєш у фабрично-заводському училищі, туди набирають пацанів із села, аби освоювали станки і йшли на завод працювати, бо ж людей бракує на заводі.

To цей пацан у неї житиме, і далі буде видно. А чого там? їй двадцять два, а йому п’ятнадцять, у неї квартира в місті, витягне його з села туди-сюди, буде йому вісімнадцять, поженяться і все чудово, a далі — як Бог дасть, але в дівки життя її жіноче вже склалося.

Я от думаю, Катрусю, а чи не взяти собі на квартиру такого от фезеушника малого, вони в цьому віці ще дурні, але кінець в такому віці вже стоїть добре, і трахатися кожен зможе так, що аж за вухами лящатиме і пилюка в хаті стовпом стане.

А що треба? Ну, не обов’язково від нього вагітніти, але якийсь час потрахатись можна. I йому буде добре, і мені…

Настя була мудра, як змія, а Катерина практична і в’юнка…

Якраз осінь. Набирають пацанів у ФЗУ, бо ж нема кому на заводах працювати. I тим, хто бере на квартиру пацана, ще й квартирні доплачують.

Оце воно і є.

Сіли увечері з Петром за пляшкою, набухалися, і Катерина все йому виклала.

— Я тебе люблю і не хочу тебе лишати. Але жити якось треба. Я молода жінка і не можу більше отак витримувати. Мені треба трахатись, тоді все буде добре. Які до ми розійдемося, то скоро про тебе все буде відомо, бо чого розходитись, якщо ти не блядуєш, а я тебе чекала і теж себе тримала в порядку. А як погодишся, то підемо разом, виберемо собі хлопця, щоб і тобі він хоч трохи подобався, і заберемо його до себе жити. Ну, а там далі я його якось приручу, заспокоюсь з ним, і так якийсь час проживемо. А далі буде видно. Може, за той час і в тебе якось воно почне налагоджуватися?

Петро зосереджено бухав, мовчав і важко думав. А що було думати, вибору не було. По другій пляшці, вони з Катериною обнялися, поплакали, полягали спати, обнявшись, як рідні, але не більше.

А за два дні пішли на оглядини до ФЗУ. Якраз привезли групу пацанів із довколишніх сіл.

Люди вибирали собі на квартиру дрібніших і хирлявіших, щоби ‘іли не забагато, і клопоту з ними було менше.

А Катерина мало не зразу вгледіла виростка, як на підлітка, трішки вишого за інших і в плечах міцнішаючого Михайлика.

Високолобий, стрижений під нуль, голова правильної форми, навіть гарно йому було без волосся, виглядав віи майже на молодого римського воїна, якби Катерина з Петром знали про такі означення історії, витончений профіль, трішки ніби страдницький, довгі темні вії над блакитними очима, волосся темне, як відросте, напевне просто чорне…

Михайлик виділявся з-поміж двох чи трьох десятків підлітків, якщо в нього вдивлятися, то можна було подивуватися, де взялися в нього, сільського хлопчака, такі гени…

Катерина підійшла до хлопця.

— Як