піонерами-юннатами. І була серед них одна така Валька, худа, довгонога і, по-моєму, зовсім некрасива. (Ганя Гребенючка з нашого класу в тисячу разів краще!) Але це я так вважав. А Ява ... Ява в присутності Вальки через дві хвилини став не Ява, а бурякова гичка. Коли юннати поверталися до Києва, Валька залишила Яві свою адресу, щоб ми написали, чим скінчиться наша історія з Книшем і Бурмілом, - її, бач, це страшно зацікавило.

Історія з Книшем і Бурмілом закінчилася нашою перемогою. Ми ходили героями, і Ява кілька разів напівжартома, напівсерйозно закидав вудку - написати Вальке лист. «Тьху! - Сказав я. - Та ти що, здурів?! Я от, коли в таборі, додому-то пишу рідко, а ти хочеш ... »Один Ява написати не наважувався. Боявся помилок наробити. Переекзаменування-то у нього була як раз з мови. Так з листом нічого і не вийшло. Але адресу Ява зберіг. Він ховав його на горищі, і я одного разу бачив - він перечитував його як якесь письмо. Тільки я йому нічого не сказав ...

А коли ми їхали до Києва, я знав, що рано чи пізно Ява заведе розмову про Вальку. Але я не думав, що так скоро. І якби не моя провина в пригоді з коритом, я б, напевно, так швидко не здався. Але тепер я зрадів, що Ява забув про словесний портрет і міліцію, і вирішив поступитися.

- Чого скис? - Кажу - Дивись веселіше! Звичайно, цікаво було б зустрітися і з Ігорем і з Сашком-штурманом, і з Валькою. Вони б нам Київ знаєш як показали! Який там у Вальки адресу? Я раніше пам'ятав ... Вулиця якогось повстання? ..

- Січневого ... - буркнув Ява.

- Тю! Та це ж вона і є! Тут біля метро починається і тягнеться туди, де Лавра. Гайда! Ява криво посміхнувся.

Глава III. Ява поспішає на побачення. Вухо.

Через кілька хвилин ми вже були в Валькіном будинку. Стали шукати квартиру - нету! Весь будинок обійшли ... На самому верхньому поверсі остання квартира - вісімнадцята, а нам потрібна двадцять п'ята. Що таке?! Невже обдурила Валька, пожартувала, вигаданий адресу дала? .. На Яву було боляче дивитися - такий у нього був вигляд. Нарешті я зважився запитати у якоїсь бабусі. Виявилося, є двадцять п'ята, тільки у дворі, в так званому флігелі.

- Вигадали якийсь флігель-Мігель. Тільки з пантелику збивають, - удавано сердячись, бурчав повеселілий Ява.

І справді, у дворі стояв такий самий, як і з вулиці, великий шестиповерховий будинок. І що його флігелем назвали?!

Коли ми входили в парадне, я помітив, як Ява, проходячи повз старовинних скляних дверей, на мить затримався, глянув на своє відображення в склі і пригладив рукою чуб. Я зробив вигляд, що не бачу.

На третьому поверсі ми легко відшукали двадцять п'яту квартиру. На дверях кілька кнопок від електричних дзвінків - напевно, в квартирі багато сусідів. На сходах напівтемно, і ми встаємо навшпиньки, щоб прочитати написи під кнопками. Ось ... «Малиновським дзвонити один раз»! Це і є. Валькіна прізвище Малиновська. Точно.

- Дзвони, - шепоче Ява.

- Ти дзвони, - шепочу я і невідомо від чого відчуваю холодок в животі.

- Так подзвони! Ну ти ж вище, тобі зручніше, - хитрує Ява.

- Тобі адресу давали - ти і дзвони! - Не здаюся я.

- А ну тебе! - Сердито шепоче Ява і рішуче натискає на кнопку. За дверима деренчить дзвінок.

Ява відскакує і ховається за мою спину. А мені дуже треба! Я теж відскакую в сторону і намагаюся випхати Яву вперед.

І тут сталося щось неймовірне. Через виступу стіни, як привид, виринув хтось величезний і здоровенною ручищей схопив Яву за вухо. В ту ж мить хриплий голос так загримів на всю драбину, що луна підстрибом помчав вниз по сходах.

- Ага! Попався! Попався нарешті!

Не кажу вже про Яву, якого шарпали за вухо, я і сам-то від несподіванки приріс до місця і не міг поворухнутися. А грізний голос продовжував гриміти:

- Так ось хто хуліганить! Ось хто дзвонить і тікає! .. А бідна бабуся повинна бити старі ноги, даремно виходити відкривати?! Ось ми зараз з вами поговоримо!

І тут же за дверей почувся дзвінкий Валькін голос:

- Хто там?

Ой-ой-ой! Я кинув на Яву панічний погляд. Ява зібрав усі сили і так відчайдушно рвонувся, що навіть якби йому довелося залишити вухо в дядьковій руці, він все одно б вирвався Та що вухо! В той момент Ява ладен був віддати півголови, навіть полтуловіща, тільки б вирватися, втекти хоч з тим, що залишиться, подалі від Валькіних очей.

Та ви самі подумайте: в першу хвилину побачення, якого ви так чекали, ваша Валечка бачить (боже ти мій!), Що якийсь здоровенний громила тримає вас за вухо, як паршивого цуценя. А ви, схиливши голову, жалко висите на своєму вусі, навіть не торкаючись землі. Ви, який стільки мріяв про ту урочистою, хвилюючою хвилині, коли відчиняться двері. Вона стане на порозі, і здригнуться від радісного подиву густі вії, і засяють очі, і спалахнуть рум'янцем щоки. І вона скаже: «Ой!», А потім: «Ах!», А потім «Здрастуй, здрастуй! Це ти? Як я рада! »І все буде так прекрасно ...

А замість цього ...

Як вистрілений з гармати, ми прогуркотіли по сходах вниз, вискочили у двір, потім на вулицю і цілий квартал бігли щодуху, не оглядаючись. І тільки коли переконалися, що за нами ніхто не женеться, відсапуючись, перейшли на крок.

Ми йшли не розбираючи дороги, йшли і мовчали.

З Явина очей бігли сльози. Він кривився і відвертав від мене обличчя. Але я все розумів. Це просто механічно ... Просто вухо якимось чином пов'язано з тим органом, який виробляє сльози. І якщо вухо сильно покрутити, то сльози потечуть самі собою. І це не означає, що людина плаче. Ява ніколи не плакав!

Вухо у Яви спухло, збільшилася вдвічі і палало, як мак.

Звичайно, з таким вухом знову пробиватися на побачення годі було й думати.

Ми добре розуміли, що сталося. Сталося жахливе непорозуміння: видно, якийсь шалапути розважався тим, що дзвонив у квартири й тікав. А чоловік, випадково підійшовши і помітивши нашу мигтіння біля дверей після того, як ми подзвонили, вирішив, що ми хуліганом. Ми розуміли, що сталася помилка, але нам від цього легше не було. Особливо Яві. І не стільки через вуха, скільки від того, що з Валькою не зустрівся і тепер, хто знає, чи зустрінеться взагалі.

Я боявся, що він у всьому буде звинувачувати мене: адже якщо б я відразу подзвонив, як він просив, і якщо б не став його випихати вперед, може, нічого б і не було. Але Ява проявив благородство, він ні про що не говорив, тільки іноді скидався сльози.

Мені хотілося його розвеселити, але я довго не міг придумати, як це зробити. Нарешті я сказав:

- Ех, підловити б це хрюкало, через який нам попало, і задзвонити б йому у вухо так, щоб у нього відпала охота дзвонити куди не треба, щоб у нього три дні в голові дзвеніло! Тоді б знав, як шкодить. Ех б я йому дав! ..

Але моє відважне настрій на Яву не подіяло. Я скрушно зітхнув.

Ми пройшли парками