Джонатан СВІФТ
МАНДРИ до різних далеких країн світу ЛЕМЮЕЛЯ ГУЛЛІВЕРА, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів

БЕЗСМЕРТНИЙ ТВІР ДЖОНАТАНА СВІФТА

Одного осіннього дня 1745 року над містом Дубліном залунав похоронний дзвін. Тисячі людей заповнили вулиці, що вели до собору святого Патріка. Прості ірландці йшли прощатися з людиною, яка була їхнім вірним другом та захисником.

У похмурому соборі з'явилася могила, а на ній плита з написом: «Тут лежить тіло Джонатана Свіфта, декана цього собору, і ядуче обурення вже не пече його серця. Йди, подорожній, і, якщо можеш, наслідуй приклад ревного захисника справи доблесної свободи».

Ці скупі, але виразні слова розкривають перед нами мету життя автора «Мандрів Гуллівера».

Коли письменник помер, його «Гуллівер» ще не мандрував по світу й двадцяти років. Але попереду на нього чекала дуже довга подорож. Цій книзі судилося стати безсмертною. Минали роки, відходили в минуле люди й події. Вже не стало прем'єр-міністра Англії Уолпола, якого сучасники впізнавали в образі злостивого скарбника імперії ліліпутів Флімнепа. Давно не стало й пихатого короля Георга І, якого вважали прообразом самого імператора ліліпутів Маллі Аллі Г'ю, крихітного чоловічка, що величає себе окрасою й пострахом всесвіту, монархом над монархами, вищим за всіх синів людських.

Одне покоління читачів змінювалося іншим, але інтерес до книги не спадав. Навпаки, слава «Мандрів Гуллівера» зростала, як росте грудка снігу, що котиться з гори. Причиною цього була своєрідність і сила таланту великого англійського сатирика, який виступив з критикою тогочасного суспільства.

«Мандри Гуллівера» — книга дуже популярна і серед наших читачів. Місцями вона читається, як цікавий пригодницький роман. Разом з автором ми сміємося над завзятим мандрівником Гуллівером, що, подорожуючи з країни в країну, зазнає кумедних пригод. Але що більше їздить він по світу, то досвідченішим, мудрішим стає, то краще розуміє закони сучасного йому життя. Гірким стає сміх Свіфта. Ми відчуваємо, яке гостре обурення ятрило його серце.

Сатира Свіфта стала великим художнім надбанням людства і зробила автора «Мандрів Гуллівера» одним з найвизначніших письменників світової літератури.

Початок життєвого шляху Свіфта припадає на XVII сторіччя — найбуремніший вік у всій політичній історії Англії. 1642 року в країні почалася громадянська війна. Проти королівської влади, яку підтримувала феодальна аристократія, виступила буржуазія. Її підтримали широкі маси народу. Незабаром революційний табір здобув перемогу. Короля було взято в полон і страчено. Англія стала буржуазною республікою.

Буржуазія зосередила в своїх руках всю владу і всі багатства країни. Але вона боялася революційності народних мас і тому знову почала шукати союзу з дворянством. Врешті вона погодилась на відновлення монархії, сподіваючися знайти в ній захист від народу.

1660 року королівська династія Стюартів знову займає англійський престол. Вона обіцяє не порушувати прав та інтересів буржуазії. Однак новий король, якого підбурювали великі феодали, що повернулися з еміграції, і не збирався дотримувати своїх обіцянок. В країні почався білий терор.

Але буржуазія не бажала повертати старі порядки. Вона вчинила державний переворот. 1688 року Стюартів було скинуто, і вони тікають у Францію. На англійський трон сходить голландський принц Вільгельм Оранський. За словами Енгельса, відбувся компроміс між буржуазією та частиною дворянства. Політичні реформи відкрили шлях для капіталістичного розвитку країни.

Коли в Англії остаточно встановився новий політичний устрій, Джонатанові Свіфту був ще тільки 21 рік, але йому вже довелося зазнати в житті багато труднощів. Він народився 1667 року в Дубліні, столиці пригнобленої Ірландії, в родині бідного службовця-англійця. Батька Джонатан не знав, бо той помер за кілька місяців до народження сина. Мати не могла навіть прогодувати дитину, і хлопець спочатку був під опікою няньки, а потім родичів.

У чотирнадцять років він став студентом Дублінського університету. Вчився без особливого запалу: основним предметом в університеті було богослов'я, а до нього Свіфт не відчував ніякого потягу.

Джонатанові допомагав дядько, який час від часу присилав йому трохи грошей. Але з стін університету юнак вийшов без шилінга в кишені і без будь-яких надій на заробіток. Свіфт їде шукати щастя в Англію. При ньому лист до далекої материної родички — дружини знатного вельможі Вільяма Темпла.

Темпл погодився взяти юнака до себе на службу. Вважалося, що Свіфт працює секретарем, але поводилися з ним, як із служником.

Самолюбний юнак страждав, почуваючи себе розумом і здібностями вищим за Темпла та його гостей, серед яких були державні мужі Англії. Проте він не пішов стежкою прислужництва, не став запобігати перед можновладцями. Незабаром вельможі вже побоювалися дошкульного язика молодого секретаря.

Хоч Темпл цінував обдарованого юнака і давав йому різні відповідальні доручення — посилав навіть до короля, — але Свіфта постійно гнітило залежне становище. Він не раз просив свого впливового хазяїна виклопотати для нього бодай яку посаду на державній службі, та Темпл не поспішав виконувати це прохання.

Тоді Свіфт відмовився від своєї секретарської роботи і виїхав у Ірландію. Йому трапилася нагода стати сільським священиком, і він береться за справу, до якої у нього не лежало серце.

Своє справжнє ставлення до релігії Свіфт висловив у першому великому творі «Казка про бочку», де він гостро критикує і католицизм, і протестантство, і кальвінізм, і міжрелігійні чвари.

Написавши цю книгу, Свіфт назавжди закрив собі шлях до вищої церковної кар'єри.

На початку XVIII століття в Англії остаточно сформувалися дві політичні партії — віги і торі, які вели запеклу боротьбу за владу.

Ліберальна партія вігів була виразницею інтересів буржуазії. Ця партія підтримувала конституційну монархію, яка установилася в країні після «великого компромісу» 1688 року. При цій формі правління владу короля було урізано, і вирішальне слово у всіх державних справах належало парламентові. Віги вимагали розширення промисловості та торгівлі і приєднання нових колоній.

Торі — консерватори — відстоювали інтереси феодального дворянства. Вони намагалися всіляко затримати розвиток капіталізму в Англії і свої надії покладали на сильну