того розчулився, що аж сльозу пустив на радощах.
Наступного дня гостей запросив до себе сер Річард Лі.
оли Робін Гуд і Маріан відсвяткували весілля, то на цьому, власне, і слід було б закінчити нашу розповідь, хіба що за традицією додавши кілька слів: «І зажили молоді в щасті та злагоді». Проте наша розповідь про Робіна Гуда відзначається правдивістю і повнотою. Ми передамо все, що співає про свого улюбленого героя народ у баладах та піснях.
Робін прожив кілька щасливих років і теж пішов з цього світу.
А було це ось як.
Робін Гуд та його хлопці, які на той час уже були на службі в короля, разом з своїм володарем пройшли країною ї приборкали завзятих норманських баронів, що, скориставшись із тривалої відсутності Річарда Левине Серце, зовсім відбилися од рук. Втихомиривши непокірних, король з належною на те урочистістю та пишнотою прибув до палацу в Лондон. З ним переїхали туди й Робін Гуд, новий граф Хантінгдонський, та Маріан, яка одразу зажила слави найвродливішої жінки при дворі.
Щодо королівських лучників, то їх поділили на два загони. Один лишився при королі в Лондоні, а другий повернувся до Шервуда та Бернесдейля, щоб стерегти королівські угіддя.
Минав час, і Робіна Гуда почало дратувати розмірене життя столиці. Душа його весь час поривалася до зеленого лісу, до веселого товариства. Забачивши якось молодих хлопців, що вправлялися на моріжку в стрільбі з лука, він з смутком у голосі вигукнув:
— О леле! Не лишилося вже, мабуть, у моїх руках тієї сили та спритності, що були колись!
Нарешті Робін Гуд зовсім знудьгувався і попросив у короля дозволу помандрувати по світу. Разом з Маріан вирушили вони в подорож. Проте невдовзі в одній з країн Сходу Робіна Гуда спіткало невтішне горе. Чума забрала в нього вірну подругу. Робіну здалося, що в його житті раптом згас провідний вогник. Кілька місяців провів він у мандрах, силкуючись забути своє горе, але врешті повернувся до Лондона і хотів шукати розради на службі у війську.
Проте, як на лихо, король Річард Левине Серце знову вирушив у похід, і країною на правах регента почав керувати його брат Джон. А вже відомо, що принц завжди недолюблював Робіна Гуда.
Звертаючись до колишнього ватажка розбійників, він з уїдливою посмішкою на устах зауважив:
Що ж, краще йди знову в Шервуд, нищ, як і колись, королівських оленів. Можливо, за це король, коли повернеться з походу, призначить тебе першим міністром.
Глузування принца мов ножем різонуло серце Робіна і розпалило його буйну кров. З того часу, як він поховав Маріан, нерви його були до краю напружені, а тому Робін не змовчав Джону. Принц наказав схопити Робіна й ув'язнити в Тауері[4].
В Тауері Робін Гуд пробув два тижні, поки хоробрий Стютлі та королівські лучники, які лишались відданими своєму колишньому ватажкові, влаштували йому втечу. Разом з своїми хлопцями Робін Гуд подався до зеленого лісу.
Знову залунали в Шервуді закличні звуки Робінового ріжка, такі милі для тих, хто понад усе ставив волю.
На цей заклик з усіх кінців лісу примчали лісники короля. Коли вони побачили свого колишнього отамана, то радості їхній не було меж. Бони одразу відреклися од служби принцу Джонові й знову обрали Робіна Гуда за ватажка. Отак і оселилися друзі в лісі, чекаючи повернення короля Річарда.
Та королю вже не судилося повернутись, і не потрібна вже була йому варта.
До лісовиків дійшли чутки, ніби король загинув на чужині. Країною тепер повновладно правив підступний принц Джон. А поява на галявині знайомої постаті Маленького Джона остаточно довела правдивість цієї невтішної новини.
Прийшов заарештувати нас? — спитав Робін Гуд, обнімаючи свого давнього друга.
— Ні, дякувати долі, прийшов я сюди вже не шерифом Ноттінгема, — відповів Маленький Джон. — Новий король звільнив мене від обов'язків урядовця, і мені залишається тільки щиро подякувати йому за послугу. Адже я не міг жити без вас, без зеленого лісу.
Усі по черзі щиро вітали свого давнього друга з поверненням до гурту.
Невдовзі новий король остаточно довів свою неприязнь до Робіна Гуда та його товаришів. Він пішов нищівною війною проти лісовиків, розіславши в усі кінці Шервуда та Бернесдейля свої карні загони.
Робіну Гудові на деякий час довелося перебратися з ватагою до Дарбішира. Ще й досі поблизу Хеддон Холла зберігаються руїни колишньої фортеці Робіна Гуда. В ній можна було триматися проти війська принца рік, а то й більше. Проте невдовзі принц змушений був зняти осаду.
Однак в одній з останніх сутичок ватажка лісовиків Робіна Гуда було поранено. Рана загоїлася швидко, але десь узялася лихоманка, й сили хороброго воїна спливали просто на очах.
Проїжджаючи якось повз жіночий монастир Керкліс, Робін відчув, як раптом у нього запаморочилася голова. Він замалим не впав з коня, але, напруживши останні сили, спішився і постукав у браму. Звідти почувся сердитий голос черниці.
— Хто там? Сюди не дозволяється заходити.
— Відчиніть, іменем неба благаю! — просив бідолаха. — Я — Робін Гуд. Змилуйтеся, допоможіть, Клята пропасниця не дає дихати.
Зачувши ім'я Робіна Гуда, жінка вжахнулася і втекла, але невдовзі повернулася і впустила ватажка розбійників у монастир. Вона провела його сходами нагору, до світлиці, розстебнула коміра і пирснула йому в обличчя холодною водою. Робін опритомнів, розплющив очі. Тоді черниця звернулася до нього вкрадливим голосом:
Тобі значно полегшає, якщо пустити трохи крові Я розріжу тобі вену, а ти лежи і не рухайся.
Жінка без будь-яких вагань розітнула вену, і Робін відчув, як сили остаточно його зраджують. Знесилений, він поринув у глибокий сон, а коли прокинувся, то від втрати крові був такий кволий та безпомічний, що не міг навіть підвестися.
Довго після того в народі точилися суперечки, хто ж, власне, була та черниця, яка пускала кров Робіну Гуду.
Одні твердили, що вона насправді хотіла допомогти ватажкові і робила це з щирим серцем. Інші доводили, що то була дочка колишнього шерифа і що вона помстилася Робіну та всім розбійникам.
Та на чийому б то боці була правда, але Робіну вже не судилося стати на ноги. Голова в нього йшла обертом, і світ хитався перед очима. Ледь чутним голосом кликав він на допомогу, але навкруги панувала тиша. Тужним, потьмареним
Розділ двадцять четвертий ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ СВОЮ СМЕРТЬ
— Подай мені мій вірний лук, – Промовив Роб 6езсило, І, де стріла оця впаде, Там викопай могилу.
оли Робін Гуд і Маріан відсвяткували весілля, то на цьому, власне, і слід було б закінчити нашу розповідь, хіба що за традицією додавши кілька слів: «І зажили молоді в щасті та злагоді». Проте наша розповідь про Робіна Гуда відзначається правдивістю і повнотою. Ми передамо все, що співає про свого улюбленого героя народ у баладах та піснях.
Робін прожив кілька щасливих років і теж пішов з цього світу.
А було це ось як.
Робін Гуд та його хлопці, які на той час уже були на службі в короля, разом з своїм володарем пройшли країною ї приборкали завзятих норманських баронів, що, скориставшись із тривалої відсутності Річарда Левине Серце, зовсім відбилися од рук. Втихомиривши непокірних, король з належною на те урочистістю та пишнотою прибув до палацу в Лондон. З ним переїхали туди й Робін Гуд, новий граф Хантінгдонський, та Маріан, яка одразу зажила слави найвродливішої жінки при дворі.
Щодо королівських лучників, то їх поділили на два загони. Один лишився при королі в Лондоні, а другий повернувся до Шервуда та Бернесдейля, щоб стерегти королівські угіддя.
Минав час, і Робіна Гуда почало дратувати розмірене життя столиці. Душа його весь час поривалася до зеленого лісу, до веселого товариства. Забачивши якось молодих хлопців, що вправлялися на моріжку в стрільбі з лука, він з смутком у голосі вигукнув:
— О леле! Не лишилося вже, мабуть, у моїх руках тієї сили та спритності, що були колись!
Нарешті Робін Гуд зовсім знудьгувався і попросив у короля дозволу помандрувати по світу. Разом з Маріан вирушили вони в подорож. Проте невдовзі в одній з країн Сходу Робіна Гуда спіткало невтішне горе. Чума забрала в нього вірну подругу. Робіну здалося, що в його житті раптом згас провідний вогник. Кілька місяців провів він у мандрах, силкуючись забути своє горе, але врешті повернувся до Лондона і хотів шукати розради на службі у війську.
Проте, як на лихо, король Річард Левине Серце знову вирушив у похід, і країною на правах регента почав керувати його брат Джон. А вже відомо, що принц завжди недолюблював Робіна Гуда.
Звертаючись до колишнього ватажка розбійників, він з уїдливою посмішкою на устах зауважив:
Що ж, краще йди знову в Шервуд, нищ, як і колись, королівських оленів. Можливо, за це король, коли повернеться з походу, призначить тебе першим міністром.
Глузування принца мов ножем різонуло серце Робіна і розпалило його буйну кров. З того часу, як він поховав Маріан, нерви його були до краю напружені, а тому Робін не змовчав Джону. Принц наказав схопити Робіна й ув'язнити в Тауері[4].
В Тауері Робін Гуд пробув два тижні, поки хоробрий Стютлі та королівські лучники, які лишались відданими своєму колишньому ватажкові, влаштували йому втечу. Разом з своїми хлопцями Робін Гуд подався до зеленого лісу.
Знову залунали в Шервуді закличні звуки Робінового ріжка, такі милі для тих, хто понад усе ставив волю.
На цей заклик з усіх кінців лісу примчали лісники короля. Коли вони побачили свого колишнього отамана, то радості їхній не було меж. Бони одразу відреклися од служби принцу Джонові й знову обрали Робіна Гуда за ватажка. Отак і оселилися друзі в лісі, чекаючи повернення короля Річарда.
Та королю вже не судилося повернутись, і не потрібна вже була йому варта.
До лісовиків дійшли чутки, ніби король загинув на чужині. Країною тепер повновладно правив підступний принц Джон. А поява на галявині знайомої постаті Маленького Джона остаточно довела правдивість цієї невтішної новини.
Прийшов заарештувати нас? — спитав Робін Гуд, обнімаючи свого давнього друга.
— Ні, дякувати долі, прийшов я сюди вже не шерифом Ноттінгема, — відповів Маленький Джон. — Новий король звільнив мене від обов'язків урядовця, і мені залишається тільки щиро подякувати йому за послугу. Адже я не міг жити без вас, без зеленого лісу.
Усі по черзі щиро вітали свого давнього друга з поверненням до гурту.
Невдовзі новий король остаточно довів свою неприязнь до Робіна Гуда та його товаришів. Він пішов нищівною війною проти лісовиків, розіславши в усі кінці Шервуда та Бернесдейля свої карні загони.
Робіну Гудові на деякий час довелося перебратися з ватагою до Дарбішира. Ще й досі поблизу Хеддон Холла зберігаються руїни колишньої фортеці Робіна Гуда. В ній можна було триматися проти війська принца рік, а то й більше. Проте невдовзі принц змушений був зняти осаду.
Однак в одній з останніх сутичок ватажка лісовиків Робіна Гуда було поранено. Рана загоїлася швидко, але десь узялася лихоманка, й сили хороброго воїна спливали просто на очах.
Проїжджаючи якось повз жіночий монастир Керкліс, Робін відчув, як раптом у нього запаморочилася голова. Він замалим не впав з коня, але, напруживши останні сили, спішився і постукав у браму. Звідти почувся сердитий голос черниці.
— Хто там? Сюди не дозволяється заходити.
— Відчиніть, іменем неба благаю! — просив бідолаха. — Я — Робін Гуд. Змилуйтеся, допоможіть, Клята пропасниця не дає дихати.
Зачувши ім'я Робіна Гуда, жінка вжахнулася і втекла, але невдовзі повернулася і впустила ватажка розбійників у монастир. Вона провела його сходами нагору, до світлиці, розстебнула коміра і пирснула йому в обличчя холодною водою. Робін опритомнів, розплющив очі. Тоді черниця звернулася до нього вкрадливим голосом:
Тобі значно полегшає, якщо пустити трохи крові Я розріжу тобі вену, а ти лежи і не рухайся.
Жінка без будь-яких вагань розітнула вену, і Робін відчув, як сили остаточно його зраджують. Знесилений, він поринув у глибокий сон, а коли прокинувся, то від втрати крові був такий кволий та безпомічний, що не міг навіть підвестися.
Довго після того в народі точилися суперечки, хто ж, власне, була та черниця, яка пускала кров Робіну Гуду.
Одні твердили, що вона насправді хотіла допомогти ватажкові і робила це з щирим серцем. Інші доводили, що то була дочка колишнього шерифа і що вона помстилася Робіну та всім розбійникам.
Та на чийому б то боці була правда, але Робіну вже не судилося стати на ноги. Голова в нього йшла обертом, і світ хитався перед очима. Ледь чутним голосом кликав він на допомогу, але навкруги панувала тиша. Тужним, потьмареним