ПЛАТОН БЕНКЕТ

       (172) Гадаю, я достатньо обізнаний з тим, що ви цікаві були б довідатись від мене. Нещодавно, коли я прямував зі своєї Фалерської оселі до міста, впізнав мене, ідучи слідом, один мій знайомий і ще здалеку гукнув:

       – Егей, Аполлодоре, Фалерцю, а підожди-но!

       Я зупинився, почекав.

       – Давно вже шукаю тебе, Аполлодоре. Хочу розпитати про той бенкет в Аґатона, де були Сократ, Алківіад та й інші, – які ж то промови виголошувалися там на честь Ероса. (b) Один чоловік, якому довелося слухати Фенікса, сина Філіппа, вже розповідав мені, говорив, що й ти про це знаєш. Сам він нічого до ладу не оповів, то може, ти? Зрештою, це твій обов’язок – переповідати іншим те, що говорив твій приятель. Але передусім скажи нам, чи ти сам був на цьому бенкеті?

       У відповідь я сказав йому:

       (c) – Мабуть, ти й справді нічого не зрозумів зі слів того оповідача, якщо уявляєш собі, що той бенкет, про який питаєш, відбувся так недавно, що й я міг там бути.

       – Так я, власне, й думав, – зізнався він.

       – Ну що ти, Ґлавконе? Хіба тобі не відомо, що Аґатон уже багато років не показується в Атенах? А щодо Сократа, то з ним я приятелюю так, що й дня нема, аби я не придивлявся до того, що він робить, і не прислухався до кожного його слова, вже зо три роки. (173) До того часу, де тільки не носила мене доля, і я уявляв собі, що роблю щось потрібне, а насправді був нікчемний, як кожен із вас – як от ти тепер, якщо думаєш, що краще займатися будь-чим, аби не філософією.

       – Та годі жартувати, краще скажи, коли відбувся той бенкет?

       – Ще коли ми були дітьми, як Аґатон отримав нагороду за свою першу трагедію – наступного дня він разом із хоревтами складав жертву богам на честь перемоги. Відтоді, здається, аж надто багато часу минуло.

(b) – І хто розповів тобі про цей бенкет? Чи не Сократ?

       – Ні, присягаюся Зевсом. Це був той самий чоловік, що й Феніксові розповідав, – Арістодем Кідатенець, малого зросту, завжди ходив босий. Він був на цьому бенкеті як один із близьких приятелів Сократа, – так мені, принаймні, здається. Якось я розпитував про це і в Сократа, і те, що почув від нього, не суперечило тому, що говорив Арістодем.

       – То, може, все-таки поділишся тим, що знаєш? – наполягав Ґлавкон. – Тим паче, що дорога до міста – гарна нагода і поговорити, і послухати.

На тому й погодились – йдучи до міста, розмовляли про те, що мовилося на бенкеті в Аґатона. (c) Тому я чуюся достатньо підготовленим, – про що й зауважив на початку. І якщо ви хочете, щоб я розповів це й вам, не відмовлятимуся. Така вже моя вдача, що я завжди тішуся, коли або сам маю нагоду провадити філософські бесіди, або можу послухати інших, сподіваючись і собі щось скористати. Та коли чую не раз розмови, ті що їх ведете з багатими й дуже заклопотаними людьми, відчуваю, як вони мене гнітять. Мені тоді жаль і вас, і ваших друзів, бо гадаєте, що робите щось путнє, а насправді гайнуєте час. (d) Однак ви, зі свого боку, вважаєте, мабуть, нещасним мене. Визнаю, може, ваша правда. Але я думаю, що це ви нещасні, не тільки думаю, – переконаний у цьому.

       – Ти зовсім не змінився, Аполлодоре. Як завжди звинувачуєш себе та інших. І здається, без жодної на те підстави всіх, окрім Сократа, починаючи, звичайно, із себе, вважаєш за нещасних. З якого це дива прозвали тебе м’якуном, правда, не знаю. Бо на словах ти завжди готовий накинутися на себе та інших – на всіх, хіба лише Сократ – виняток для тебе.

       – Як же мені, любий, не втрачати розуму й тями, якщо я маю таку думку про вас і про самого себе.

       (e) – Не варто зараз сперечатися про це Аполлодоре. Зроби нам ласку, – не відволікайся, а вволи, врешті, наше прохання – розкажи, що то були за промови.

       – На бенкеті йшлося… Та ні, краще почну від самого початку і спробую розповідати так, як і мені переповів Арістодем. (174) Він говорив, що зустрів Сократа, той був гарно вмитий і в сандаліях, – таке з ним рідко буває, – і запитав його, куди ж то він так вирядився.

       – На бенкет до Аґатона. Вчора я втік від нього, – сказав Сократ, – злякавшись велелюдного торжества на честь перемоги, але пообіцяв прийти сьогодні. Отож, я й причепурився, не можна-бо до красеня – не красенем. (b) А як ти, до речі, ставишся, аби прийти на бенкет, на який тебе не кликали?

       Арістодем відповів, що готовий підкоритися волі Сократа.

       – У такому разі, – сказав Сократ, – ходімо! Може, й давню поговірку змінимо в той спосіб що до достойних на бенкет достойники приходять без запрошення. Бо ж і Гомер колись насмілився не лише перекрутити цю поговірку, а й висміяв її. (с) Зобразивши Аґамемнона хоробрим воїном, а Менелая слабким списоборцем, він описав, як на бенкет до Аґамемнона з нагоди принесення жертви непрошеним гостем прийшов Менелай – недостойний до достойника. Вислухавши, Арістодем зауважив:

       – Боюсь, я теж наражаю себе на небезпеку опинитися в подібному становищі, яке описує Гомер, а не як ти говориш, Сократе, коли, будучи пересічним чоловіком, дозволю собі явитися без запрошення на бенкет до мудреця. (d) Може, ти, як приведеш мене туди, заступишся за мене. Я ж бо не зізнаюся, що прийшов непрошеним гостем – скажу, що ти мене запросив.

       – Разом долаючи шлях, – кивнув Сократ, – порадимось, що маємо сказати. Ходімо ж!

       Обмінявшись такими словами, ми вирушили в дорогу. Сократ, заглибившись у думки, всю дорогу плівся позаду, а коли Арістодем зупинявся, щоб почекати його, велів йому йти вперед.

       Коли Арістодем опинився перед оселею Аґатона, двері якої були відчинені, йому довелось пережити, як сам він переповідав, досить смішну історію. (е) Тут же йому назустріч вибіг раб і запросив до покоїв, де всі гості вже вмостилися на своїх ложах, готові розпочати частування. Аґатон, як тільки побачив його, звернувся з привітанням:

        (175) – Дуже гарно, Арістодеме, що ти прийшов, аби прилучитися до нашого бенкету. Якщо ж тебе привело сюди якесь інше діло, то відклади його. Я шукав тебе ще вчора – хотів запросити на цю учту, та не міг знайти. Але чому ти, не привів із собою Сократа?

        – Якось так сталося, що озирнувшись назад, я не побачив Сократа, який ішов позаду, – відповів Арістодем. Довелось пояснити, що вони йшли разом, і Сократ запросив його на цей бенкет.

        – Добре зробив, що прийшов, Арістодеме, але де ж усе-таки Сократ?

       – Зайшов сюди слідом за мною, тому дивуюся, де б то він подівся.

       – Глянь-но довкола, хлопче, – звернувся Аґатон до раба, – і приведи Сократа. А ти, Арістодеме, приляж біля Ериксимаха.

       Тут Аґатон велів