Замісць сонетів i октав (Павло Григорович Тичина) Страница 2 - Litvek

class='book'> Хто скаже

Крапнув щось дощ — і всі асфальти у сисипному тифі…

Молодий новеліст: — не хочу, не можу писати! Місто гнітить,

життя нервує.

Я мовчав. Поблизу десь бомба…

Якби отак, знаєте, на село. Скупатись, по росі походити.

"Бий саботажника!" — прочитав я на 'дному з плакатів.

А за нами старчихи, простягаючи руки. —

Антистрофа

Трава росте, де захоче. Вітер шпурляє в калюжу наказ про

мобілізацію. Молочка! — плаче дитина, а тут же й хліба за душею

нема.

Хто скаже: що єсть контрреволюція?

Шовіністичне

Беруть хліб, угіль, цукор і так, немов до чарки, приказують:

— Ну хай же вам Бог посилає… та щоб ми ще не раз на вашій

землі пироги їли.

А ми, позиваючи сусіда за межу, одказуємо:

— Дай, Боже, дай…

Іноді так: небо ясне, а вода з стріх капле.

Антистрофа

Праві йдуть назад, але голову намагаються держати вперед.

Ліві мчать уперед, але голову скрутили назад.

Як не хваліть учення Христа, а все-таки й він на ослах їздив і

приймав осанну.

Іспит

Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки, колоші

закачали…

— ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм скажіть: вони питають,

чи єсть у нас культура!

Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне.

А навколо злидні — як гудина, як гич! А навколо землі, столочена,

руда…

Тут ходив Сковорода.

Антистрофа

Найглибший, найвеличніший і разом з тим найпростіший зміст,

укладений на двох-трьох нотах, — оце й є справжній гімн.

Без конкурсів, без нагород напишіть ви сучасне "Христос

Воскрес".

Порожнеча

Умиваюсь. Вода — мов металофони. Занавіска — вітер з

прапорами!

У дворі тополі і жінки.

— Ну кажу ж вам: місто кругом оточено.

— Ой світе мій!..

Зачинилось вікно. Ходить вода в глечику — віяло на стелі…

— А це вчора робітники на заводах…

(- - виразно чути канонаду).

Буде дощ.

Антистрофа

Місто в мальованих плакатах: людина людину коле.

Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на провінції

погроми.

Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу

душі.

Кукіль

Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не жаль.

…Сіло собі край вікна, засунуло пучечку і рота, маму визирає. А

мати лежить посеред улиці з півхунтом хліба у руці…

Над двадцятим віком кукіль та Парсифаль.

Антистрофа

Грати Скрябіна тюремним наглядачам — це ще не є революція.

Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє.

Своє ж рушниця в нас убила.

Своє на дні душі лежить.

Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?