Даний текст представлено лише для ознайомлення, не для використання — ні комерційного, ані некомерційного. Якщо текст Вам сподобався — будь-ласка, придбайте книгу у книгарні.

Примітки оцифровувачів:

Dead_Rat: В квадратних дужках [] — примітки, які звичайно подаються внизу сторінки. Електронний формат книги не передбачає фіксованого «низу сторінки», тому примітка додається тут же в дужках [].

vitalis: Примітки слід перетворити у звичний для fb2 формат: Скрипти -> Добавление примечания -> Добавление сноски со вводом/переходом/…

Крім того, потрібно виділити вірші: Вставка -> Вірш (Ctrl+P)

Вступ

История пишется не только по книгам и рукописям, но и по слухам и преданиям…

А. Пушкин

Важко говорити про переваги власного твору. Одне скажу: в ньому майже немає авторського домислу. Я навіть вирішив не змінювати імен героїв, хоча деякі з них дуже відомі люди. Я лише підправив текст, записаний зі слів Гуру, — спростив звороти, пов'язані зі специфікою східного езотеричного мислення. Щось довелося опустити — ще й нині не настав час публікувати все, що розповів мені тибетський мудрець. Ці записи робилися по свіжих слідах в Улан-Уде, Кяхті, Улан-Баторі, Далан-Дзадагаді (Монголія), Новосибірську, Києві протягом 1972–1992 років. Читач зрозуміє, чому в 70-80-х роках їх не можна було публікувати не лише тому, що Україна (а саме про неї йдеться) тоді була «південно-західною частиною території СРСР». Гуру підкреслював: історія — це не лише фізичне, а насамперед інтелектуальне й духовне боріння і співробітництво народів. У такій історії (а її ще не написали) українці посідають провідне місце.

Це один із найзагадковіших народів. Світ здивується, коли до кінця розшифрує українську ідею. Нестор-літописець великий тим, що показав: роси — не без роду й племені. Великим буде той, хто покаже справжнє місце української нації в колишній і майбутній історії людства — у справжній, тобто духовній, історії. Українці ще не уявляють свого історичного потенціалу. Скоро він їм відкриється у всій своїй величі. Чи зможуть вони реалізувати його? — запитання, що стосується всього слов'янського світу.

Так говорив Гуру [Гуру (санскр.) — Учитель] — колишній тибетський лама, «двічі народжений», полонений радянськими військами 1945 року разом із китайським імператором Пу І. Пройшов колимські табори. Тепер я розумію, що він був найвидатнішим слов'янознавцем. Але тоді майже все, що я почув від нього, викликало в мені протест. Яка там «українська ідея»? Я знав три братніх народи, які на чолі із «старшим братом» будували одну державу. Про який розпад СРСР могла бути мова в 1972 році? А Гуру називав навіть дату розпаду і посилався… на Біблію. Я, вихованець Московського університету, член КПРС з 1960 року, член бюро райкому КПРС (Новосибірське академмістечко), вчений секретар Президії Сибірського відділення АН СРСР з гуманітарних наук, був, звичайно, матеріалістом марксистського напряму. А він мені розповідав про зірку Полин, яка впаде на Київ, про Михайла Міченого, про четвертий Місяць, що програмує наше життя, про незалежну Україну. Втім термін «Україна» він вживав нечасто — говорив про Русь Київську чи про Аратту, або Оратанію[Аратта — від санскритського «араті», шо означає «борець», «орач». Під таким ім'ям арії створили державу на землях України, яка називалася також Оратанією, Оріяною, Рама-Вартою, Пелазгіею], — найдавніші назви України. Він вважав, що нашу країну позбавили свого імені.

Я по матері — українець і родом з України, а він мене немов дражнив: «Так не самі ви себе назвали, так вас назвали поляки. Ви, українці, — арії, сини Адиті і Вайя (Сонця і Степового вітру). Ваша батьківщина — велика Аратта, Оратанія, один з духовних центрів підмісячного світу. Потім по праву стала Руссю Київською».

Любив він мене вразити й різними фактами, про які я тоді й уяви не мав. Лукаво поглядаючи на мене, він, наприклад, запитував:

— Чи знаєте ви, Юрію Михайловичу, що ваш кумир К. Маркс був членом сатанинської секти, а Женні, його дружина, в цій секті слугувала «вівтарем»? А чи відомо вам, що ховали вашого великого Маркса лише шість чоловік, включаючи Ф. Енгельса і двох гробарів? Нікому він не потрібен був. А знаєте, що свій класовий підхід до людей Маркс висунув тому, що з презирством і ненавистю ставився до багатьох народів, особливо до єврейського (хоча сам був єврей) та «південноруського», тобто українського? У праці «Російська позика» він писав: «Завдяки тому, що євреї зміцніли, життя на Землі стало більш небезпечним, і це змушує нас викривати їх цілі, щоб їхній сморід розбудив робітників усього світу до боротьби».

На думку Маркса, слов'яни — це «етнічне сміття». У спогадах про 1848 рік (які в СРСР не публікувалися) він пише про «слов'янську чернь», маючи на увазі «південноруський» етнос, тобто ваш, Юрію Михайловичу, народ. Цьому «відпрацьованому етнічному матеріалу (українцям — Ю. К.)… долею визначено потонути у бурі революцій» — такий був «вирок» класика марксизму.

— Як ви вважаєте, — продовжував Гуру, — кого більше на світі — росіян чи вас, українців? — І сам відповідав:

— За часів О. Пушкіна і навіть Т. Шевченка українців було більше, ніж росіян. Лише в XX столітті чисельність цих націй зрівнялася. Тепер на Землі росіян більше, але не набагато.

Нерідко робив «філологічну розминку». Наприклад:

— Юрію Михайловичу, як українською мовою буде «площа»?

— Майдан.

— А санскритською?

— Також майдан.

— А «крестьянин»? Теж слово санскритське — «крішті» — землероб.

І раптом:

— А чи знаєте, що цар гунів Аттила народився у поселенні, яке згодом назвали Києвом, і був одружений із сестрою легендарного Кия, який вважається засновником вашої столиці? Кий був полководцем у царя Аттили.

Я впевнився: Гуру був знавцем Біблії, причому знав ще й апокрифи.

— Святе Письмо, — говорив він, — дає змогу зрозуміти, що кожний народ, у т. ч. й український, — це живий організм, який має свій зародковий (сакральний) елемент: Раса, нація не падають з неба у готовому вигляді, а колись з когось починаються і мають свою долю. 1 це початок не лише генетичний, а й духовний. Треба лише розшифрувати тексти. Відкрийте, приміром, главу 10 Буття. Читайте…

— Сини Ноя: Сим, Хам, Яфет, — читав я. — Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Яван, Тувал, Мешех, Тирас…

— Бачите, — перебив мене Гуру, — в Ноя, який врятувався після Потопу, було три сини, один із них Яфет. У Яфета теж були сини, від них пішли яфетичні (білошкірі) народи. Всього 14 синів, але в Біблії йдеться лише про сімох.