Діани.
Стрілки на годиннику повільно повзуть.
— Впоралися, — каже Кондрацький.
Шерлаков відкупорює пляшку астроколи, жадібно, з бульканням наливає у великі бокали.
Через місяць-два на Діану спустяться вантажні загони з уцілілими альгелійцями. Вони будуть прокладати шляхи, тихо й покірно везти свої пожитки на деренчливих автомобілях і втягувати голови в плечі від гулу власних літаків. Вони ще довго пам'ятатимуть, який звук іноді чути після того, як у небі промчить літак…
«Альгела, Альгела! Який був світ! Щенята, — подумав інструктор. — Самі себе знищили… А якби не Земля?»
— Ну, що б ви поставили нам, будучи головою комісії? — з награною бадьорістю спитав Етьєн.
— Дев'яносто вісім, — чесно відповів Кондрацький, п'ючи астроколу.
«Нас, студентів, не можна пускати на кораблі з біозв'язком. Тут правда на його боці,— подумав Регван. — Лише абсолютно удосконалених, з натренованою волею… Асів! Я неодмінно звернуся в деканат».
— За віщо мінус два? — обурився Етьєн.
— За наші з вами емоції, брате Шерлаков, — сказав Регван.
— Устами немовляти… — засміявся Кондрацький.
Спейс-білдерів чекали сім'ї.
